Рушійні сили економічного прогресу: протиріччя, потреби, стимули, інтереси

Поява якісно нової, більш розвинутої форми власності в ме¬жах одного суспільного способу виробництва означає водночас процес діалектичного заперечення попередньої, менш розвинутої форми власності, тобто не повне усунення останньої, а часткове, зі збереженням її позитивних якостей і одночасним перетворенням на залежну, підпорядковану вищій формі власність. Так зберігаються позитивні властивості всіх існуючих форм власності, завдяки чому відбувається пристосування виробничих від¬носин до рівня, характеру й структури продуктивних сил, здійс¬нюється економічний прогрес. Процес такого діалектичного за¬перечення в межах суспільного способу виробництва є шостим основним методом розв'язання (часткового і тимчасового) економічних суперечностей.

Фактори економічного прогресу. В сучасній економічній літературі поняття "фактори економічного прогресу" і "фактори виробництва" розглядають здебільшого як тотожні, тобто вважають їх (фактори) джерелами національного доходу, зокрема прибутку. Водночас ці два поняття під певним кутом зору ототожнюють з терміном "економічні ресурси".

Фактори виробництва — важливі об'єкти або елементи, які здійс¬нюють вирішальний вплив на можливість і результати виробництва.У працях західних науковців ще другої половини XIX ст. (зокрема Ж.-Б.Сея) міститься теза про те, що трьома основними фак¬торами виробництва, кожний з яких створює його власникові особливий вид доходу, є капітал, земля і праця. Згідно з теорією "продуктивності капіталу" кожен із факторів має фізичну про¬дуктивність, створює свою частину доходу. Капітал, під яким ро¬зуміють переважно засоби виробництва, приносить капіталісту прибуток (власники грошового капіталу отримують відсоток, а власники підприємницьких здібностей — підприємницький до¬хід), земля — ренту землевласникові, а праця — платню робітникові. Звідси випливає, що кожен член суспільства отримує по справедливості й експлуатації не існує.

Відомий англійський економіст А.Маршалл на початку XX ст., крім названих трьох факторів, виділив четвертий — діяльність з організації виробництва, яка приносить платню управляючому виробництвом. У наш час окремими факторами виробництва на¬зивають також ризик, інформацію, час, науково-технічний прог¬рес (економічна реалізація цього фактора відбувається у привласненні доходу від інтелектуальної власності). Австрійський еко¬номіст К.Менгер найважливішим фактором економічного прогресу вважав прогрес знання про найефективніше використання факторів виробництва, ресурсів. Американський економіст Й.Шумпетер головним джерелом прибутку назвав здійснення під¬приємцем "нових комбінацій" щодо техніки і технології, створен¬ня нових товарів, освоєння нових джерел сировини тощо (рис. 3). Останніми роками як окремий фактор стали виділяти екологіч¬ний, який може і сприяти економічному прогресу, і гальмувати його (внаслідок забруднення навколишнього середовища).

У західній економічній літературі немає одностайності на¬віть щодо названих перших трьох факторів виробництва, тобто капіталу, землі, праці. Так, американський економіст Ф.Махлуп переконаний, що земля як безкоштовний дар природи не є капіталом.

Факторам виробництва властива певна взаємозамінюваність, що супроводжується їх різною комбінацією з боку підприємців для зниження витрат виробництва. Так, у разі надто висо¬кої ціни землі під забудову у великих містах або її обмеженості споруджують висотні будинки — хмарочоси. Взаємозамінюваність факторів виробництва зумовлена обмеженістю більшос¬ті ресурсів, неоднаковою ефективністю їх використання, різними споживчими властивостями продукту, конструктивними особливостями виробу.

Марксистська політична економія розмежовує фактори ви¬робництва та джерела вартості, зокрема додаткової вартості. Єди¬ним джерелом вартості визнається праця, а засоби виробництва, у тому числі земля, — речовими факторами, але лише виробництва споживчої вартості, а не вартості. Робочу силу при цьому вважають особистим фактором, який також бере участь у створенні споживчої вартості. Речові фактори виробництва ще нази¬вають природними, об'єктивними, робочу силу — суб'єктивним фактором (рис. 3).

Речові, або об'єктивні, фактори виробництва самі не є капі¬талом. Вони перетворюються на капітал лише тоді, коли стають засобом експлуатації найманої робочої сили, матеріальним носі¬єм певної суспільної форми, тобто певного виробничого відно¬шення. Так, засоби виробництва — матеріальний носій постій¬ного капіталу і перетворюються на нього завдяки тому, що від них та від засобів існування відособлені наймані робітники, які для забезпечення власного існування та існування своїх сімей змушені найматися до власника засобів виробництва- капіталіста. Засоби виробництва в руках дрібного товаровиробника (фермера, ремісника тощо), який не має достатньої кількості робітників (достатньої, аби не працювати самому), не перетворюють¬ся на капітал. Засоби виробництва є речовим фактором виробництва, беруть участь у створенні споживчої вартості товарів, але вартості і, відповідно, додаткової вартості не створюють. Їхня вартість, як і вартість предметів праці, лише переноситься на новостворений продукт конкретною працею найманого робітни¬ка, а отже, враховується як уречевлена праця. Наприклад, пра¬цею токаря на деталь, яку він виготовив, поступово і частково переноситься вартість токарного верстата. Внаслідок цього вар¬тість є сукупністю суспільно необхідної живої та уречевленої праці. Фізичної продуктивності, тобто здатності самим створю¬вати частину доходу, засоби виробництва не мають.