Національна фінансово-кредитна система
В умовах ринкової економіки об’єктом кредитних відносин виступають переважно гроші як загальний ресурс, за допомогою якого можна придбати всі інші ресурси – матеріальні, технічні, трудові, природні тощо.
Залежно від форми, в якій кредитор передає кошти позичальнику, розрізняють дві форми кредиту – товарну і грошову [12, 36]. У товарній формі виникають кредитні відносини між продавцями і покупцями, коли покупці одержують товари чи послуги з відстроченням платежу. У грошовій формі здійснюють рух переважної частини позичкового фонду країни, тому й більшість позичок надають і погашають грошима. Як зазначалося, кредит поділяють на ряд видів: внутрішньоекономічний та зовнішньоекономічний; банківський, державний, міжгосподарський (комерційний) та споживчий.
Крім класифікації за формами та видами, кредит розрізняють також за терміном користування позичками (довгостроковий, середньостроковий та короткостроковий), порядком надання (прямий та непрямий), за забезпеченістю (забезпечений товарно-матеріальними цінностями та незабезпечений – бланковий), сферами спрямування (у сферу виробництва, обігу, споживання).
Джерелами позичкового капіталу можуть бути: капітали осіб, які не схильні займатися підприємництвом і живуть на процент; заощадження населення; капітали осіб, які займаються підприємницькою діяльністю; бюджетні залишки; вільні капітали підприємств, амортизаційні фонди; капітали, які переходять від підприємства до підприємства у формі товарного кредиту; капітали, утворені за рахунок випуску банкнот тощо.
Споживачі позичкового капіталу: підприємці; господарники; держава, місцеві органи влади тощо.
Функції кредиту: акумуляція та мобілізація грошового капіталу; економія витрат; регулювання економіки; створення грошей.
Кредитна система функціонує через кредитний механізм, який є: системою зв’язків між кредитними інститутами та різними секторами економіки для акумуляції та мобілізації грошового капіталу; відносинами, пов’язаними з перерозподілом грошового капіталу між самими інститутами в межах діючого ринку капіталів; відносинами між кредитними інститутами та іноземними клієнтами.
Кредитний механізм повинен включати всі аспекти позичкової, інвестиційної, засновницької, посередницької, консультативної, акумуляційної, перерозподільчої діяльності кредитної системи.
Відомо, що відсоток не є обов’язковим атрибутом кредиту. Кількісно відсоток виражається в нормі або ставці.
На відсоткову ставку впливають різні фактори.
Зовнішні: стан кредитного ринку; характер державного регулювання діяльності комерційних банків, включаючи оподаткування.
Внутрішні: оцінка банком міри ризику кредиту; вид кредиту; термін користування кредитом; величина позики тощо.
НБУ впливає на рівень ставок комерційних банків, використовуючи директивні і недирективні (непрямі) методи.
Директивні методи: обмеження верхньої межі ставок; обмеження різниці між процентами.
Недирективні методи: резервні вимоги НБУ; обсяг, умови та ціна кредитів, що надаються комерційним банкам; нормативи ліквідності банків; система оподаткування прибутку банків.
Існують наступні форми відсотка.
Депозитний відсоток – плата банків за зберігання коштів на рахунках з депозитних операцій клієнтів.
На розмір процента з депозитних операцій впливають: термін, на який залишаються кошти; стан попиту на кредит; рівень ставки податку на прибуток банку; рівень інфляції; розмір залучених коштів та ін.