Національна фінансово-кредитна система

Комісійні операції – посередницька діяльність, яка не потребує кредитів з боку банку і не є джерелом надходжень коштів на його рахунки (платіжний обіг, операції з валютою, інкасування векселів і чеків, прийняття на зберігання цінних паперів і передавання у найм сейфів, управління майном тощо).

Як зазначалося раніше, національна банківська система України представлена двома рівнями банків.

Діяльність НБУ заснована на чинному законодавстві та статуті і спрямована на вирішення завдань, що пов’язані з формуванням та реалізацією грошово-кредитної політики, стабілізацією грошового обігу, організацією міжбанківських розрахунків і касового обслуговування, розвитком системи комерційних банків та наглядом за їх діяльністю, вдосконаленням валютних відносин.

НБУ є емісійним центром, має монопольне право на випуск і вилучення з обігу готівки, визначає правила її перевезення, зберігання та інкасації.

Національний банк створює державну скарбницю резервних фондів грошових знаків, дорогоцінних металів та золотих запасів і організовує її діяльність, представляє інтереси України у відносинах з центральними банками інших держав, міжнародними банками та іншими фінансово-кредитними організаціями.

Кредитні банки – це одна з найстаріших у світі груп кредитних установ, що виконують більшість фінансових операцій та послуг, відомих у підприємницькій практиці.

Комерційні банки створюються на акціонерних або пайових засадах. Засновниками їх можуть бути як юридичні, так і фізичні особи, за винятком органів влади всіх рівнів та спеціалізованих суспільних фондів. Вони відносно незалежні від виконавчих та розпорядчих органів державної влади в прийнятті рішень, пов’язаних з поточною банківською діяльністю. Комерційні банки можуть створювати спілки, асоціації та інші об’єднання для забезпечення власної діяльності інтересів, яку здійснюють на основі ліцензій на ведення банківських операцій, одержаних від НБУ. Комерційні банки за порівняно короткий строк перетворилися на основу кредитної системи України.

З розвитком і розширенням банківської діяльності визначилася тенденція до концентрації банківського капіталу. Нарощування статутних фондів було зумовлене як посиленням інфляційних процесів в економіці, так і заходами, що вживав НБУ для капіталізації українських банків [13, 27].

З метою забезпечення фінансової міцності та захисту інтересів клієнтів комерційні банки діють згідно з економічними нормативами, встановленими НБУ, і створюють страхові та резервні фонди.

До кредитних установ парабанківської системи належать: ломбарди; кредитні спілки; товариства взаємного кредиту; кредитні товариства; товариства сільськогосподарського кредиту; лізингові компанії; факторингові компанії; брокерські, дилерські фірми; трастові компанії; страхові компанії; пенсійні фонди тощо.

Кредитні установи парабанківської системи відрізняються від інших орієнтацією на обслуговування певних типів клієнтури або на здійснення одного-двох видів послуг.Найскладнішою проблемою є створення фінансово-кредитного механізму і мобілізація кредитних ресурсів для виходу з кризи і стабілізації економіки в цілому. В уряді України існує спеціальна програма, яка ставить за мету вирішення проблеми пошуку засобів і шляхів подолання спаду життєвого рівня, виробництва важливих товарів, подолання кризи недовиробництва тощо. В основі програми лежать інструменти і механізми грошової, фінансово-кредитної, податкової, цінової та митно-тарифної політики.

Кредит – це економічні відносини між юридичними або фізичними особами і державами з приводу перерозподілу вартості на засадах повернення і, як правило, з виплатою відсотків.

За об’єктами кредитної угоди та їх комбінацією виділяють ряд основних типів кредитних відносин [13, 36]: кредитні відносини між банками та підприємствами, господарськими організаціями і товариствами; кредитні відносини між банками і державою; кредитні відносини між підприємствами, організаціями, товариствами; кредитні відносини між банками та населенням; кредитні відносини між підприємствами, організаціями, товариствами, з одного боку, та населенням – з іншого; кредитні відносини між фізичними особами; зовнішньоекономічні відносини, коли суб’єктами кредитної угоди виступають держави, банки та окремі фірми.