Система органів виконавчої влади
Нарешті, пропонувалось встановити в законодавчих ак¬тах непрямої дії конкретних адресатів їх виконання і одно¬часно визначити обсяг необхідних для цього підзаконних нормативних повноважень.
Таким чином, виконавча влада є відносно самостійною формою єдиної державної влади України, вона має при¬таманні лише їй функції, які здійснюються системою органів виконавчої влади на підставі визначеного право¬вого механізму реалізації законів та інших нормативно-правових актів за допомогою державного управління a метою реалізації прав і свобод людини і громадянина.
3. Кабінет Міністрів —
вищий орган у системі органів виконавчої влади
Виконавчу владу в Україні здійснює згідно зі ст. 113 Кон¬ституції Кабінет Міністрів України. Він е вищим органом у системі органів виконавчої влади, яку становлять Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади та місцеві державні адміністрації. Як вищий колегіаль¬ний орган у системі органів виконавчої влади Кабінет Мі¬ністрів здійснює виконавчу владу безпосередньо та через центральні та місцеві органи виконавчої влади, спрямовує, координує та контролює діяльність цих органів.
Визначення Кабінету Міністрів як вищого органу вико¬навчої влади відображає його роль і місце не лише у системі органів виконавчої влади, а й у системі державної влади Ук¬раїни в цілому і характеризує його діяльність як органу, який здійснює виконання законів Верховної Ради України та нормативних актів Президента України.
На жаль певні складності виникають з проблеми органі¬зації виконавчої влади, здійснюваної Кабінетом Міністрів України, і формуванням цього органу, які пояснюються іс¬нуючою формою правління, а також відображають, на жаль, існуючу боротьбу між законодавчою гілкою влади і Прези¬дентом.
Якщо буквально розуміти положення згаданої частини ст. 92 Конституції, то на практиці законодавчий орган має прийняти близько 50-60 законів, зокрема про Кабінет Мі¬ністрів України, про міністерства, державні комітети, інші центральні відомства, а також про місцеві державні адмініст¬рації в областях, районах, містах Києві і Севастополі. Таким чином, Верховна Рада України фактично не зможе вирішува¬ти виключно законами інші питання власної компетенції. Крім того, про яку, хоч би відносну самостійність за своєю сутністю гілки державної влади — виконавчої — можна го¬ворити. Це, безумовно, призведе до порушення балансу за¬конодавчої і виконавчої влади.
У той же час, про яку організацію і діяльність виконавчої влади з боку Верховної Ради може йтися, якщо цей законо¬давчий орган не має права призначати і звільняти з посади міністрів та інших керівників центральних органів виконав¬чої влада, оскільки це виключне право Президента.
Між тим згадані повноваження Президента України з ор¬ганізації і діяльності виконавчої влади безпосередньо випли¬вають з форми правління в Україні.
Відомо, що глава держави в президентських республіках, виступаючи, як правило, як глава держави, водночас є єди¬новладним носієм виконавчої влади і главою уряду. Тому він самостійно призначає та звільняє з посади членів кабінету, визначає його політику і структуру.
Інша справа напівпрезидентська республіка, якою є і Ук¬раїна. У таких державах право глави держави призначати і звільняти міністрів, безпосередньо впливати на організацію і діяльність уряду має більш обмежений характер, оскільки уряд формується з урахуванням співвідношення партійних сил у парламенті, а його главою є прем'єр-міністр. Проте та¬ка модель не характерна для України, оскільки чітко визна¬ченої президентської або парламентської більшості у Верхов¬ній Раді поки що немає.Взагалі ж сутність напівпрезидентської моделі зводиться насамперед до міцної президентської влади, здійснюваної в умовах дещо меншої сутності розподілу влад, ніж у прези¬дентських республіках. Глава держави у напівпрездентській республіці не обов'язково є єдиновладним носієм виконавчої влади, а часто-густо поділяє ці повноваження з прем'єр-мі¬ністром, який очолює уряд. Повноваження глави держави і глави уряду тісно переплетені, при цьому глава держави від¬повідає за вирішення загальних, стратегічних питань, конт¬ролюючи певні ключові сфери діяльності уряду, в той час як прем'єр-міністр несе відповідальність за повсякденне, прак¬тичне управління.