Система органів виконавчої влади
Виконавчій владі та системі її органів присвячено роз¬діл VI Конституції "Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади".
Єдність системи органів виконавчої влади обумовлена: єдністю всієї державної влади, яка випливає з державної ці¬лісності України; розмежуванням компетенції органів вико¬навчої влади; їх спільною діяльністю. У межах цієї системи визначається порядок формування окремих її елементів.
Очолює систему Кабінет Міністрів України — вищий ор¬ган виконавчої влади.
Середньою ланкою цієї системи є міністерства, державні комітети та центральні органи державної виконавчої влади, зі спеціальним статусом, підпорядковані Кабінету Міністрів України.
Органами виконавчої влади України місцевого або тери¬торіального рівня є, по-перше, органи виконавчої влади загальної компетенції, місцеві державні адміністрації в об¬ластях і районах, які підзвітні і підконтрольні органам ви¬конавчої влади вищого рівня. По-друге, до цього рівня належать також органи спеціальної (галузевої та функці¬ональної) компетенції, які безпосередньо підпорядковані як центральним органам виконавчої влади, так і відповідним місцевим органам виконавчої влади.
Компетенція органів виконавчої влади визначається ок¬ремо для кожної ланки системи органів виконавчої влади.
Згідно з ч. 12 ст. 92 Конституції України виключно зако¬нами України визначаються організація і діяльність органів виконавчої влади.
Загальні основи компетенції та функції Кабінету Мініст¬рів України визначені у ст. 116 Конституції України, а в пов¬ному обсязі — в Законі України "Про Кабінет Міністрів Ук¬раїни".
Повноваження міністерств, інших центральних органів виконавчої влади сформульовані у відповідних Положеннях про ці органи.
Компетенція місцевих державних адміністрацій визначе¬на у ст. 119 Конституції України та Законі України "Про міс¬цеві державні адміністрації" від 9 квітня 1999 р.
У межах своєї компетенції вищі органи виконавчої влади організують реалізацію внутрішньої і зовнішньої політики Української держави; здійснюють керівництво і регулюють соціально-економічну сферу; забезпечують єдність системи виконавчої влади; спрямовують і контролюють діяльність підлеглих органів виконавчої влади; здійснюють управління власністю незалежно від її форм; розробляють і реалізують загальнодержавні програми.
Щоб з'ясувати сутність виконавчої влади, необхідно торкнутися питання про зміст правової форми діяльності суб'єктів цієї влади: нормотворчість чи розпорядництво.Протягом багатьох років відомча нормотворчість в Украї¬ні набула такого поширення, що часто-густо підміняла зако¬нодавство. Хоч, з іншого боку, це було пов'язано також з па¬сивністю законодавчого органу або великою кількістю законодавчих актів непрямої дії.
Які ж шляхи виходу з цього становища?
У юридичній літературі з цього приводу висловлені певні пропозиції. Зокрема, пропонувалось позбавити апарат управ¬ління статусу фактичного законодавця, орієнтувати суб'єкти виконавчої влади не на правовстановлення, а на правозастосування. Виконавча нормотворчість повинна мати делегова¬ний характер. Акти виконавчої влади мають бути засобом правозастосування (виконання), а тому можливість їх видан¬ня слід безпосередньо визначити у відповідному законо¬давстві. Виконавча нормотворчіть у всіх інших випадках можлива лише як внутрішньосистемний засіб регулювання (внутрішня організація механізму управління).
Відомчої нормотворчості, яка має загальнообов'язковий характер, не повинно бути.
Доцільно, щоб виконавчі органи загальної компетенції Могли в деяких випадках делегувати нормотворчі повноваження міністерствам, державним комітетам, іншим цен¬тральним органам виконавчої влади зі спеціальним статусом.