Аналiз закону про мiсцеве самоврядування. Роберт агранофф

Ст. 3), а Стаття 73 гарантує право судового розгляду скарг та питань,

пов'язаних з владою. Законопроект, запропонований комiсiєю Верховної

Ради, розглядає мiсцевi одиницi не стiльки як незалежнi одиницi, а

радше як частину механiзму районних, обласних та державних органiв

влади. Хоча слово "самоврядування" зустрiчається по всьому тексту

законопроекту, запропонованого комiсiєю, а виклад мiстить бiльше

подробиць (така деталiзацiя пiдриває автономiю), присутня послiдовна

двоїстiсть мiж "проголошеними повноваженнями" i "делегованими сферами"

компетенцiї. Стаття 27 є добрим прикладом, хоча є чимало iнших, де

деталiзацiя рiвнозначна розподiловi повноважень державної влади на

мiсцевому рiвнi, залишаючи надто мало мiсця автономiї. У багатьох

випадках мiсцеве самоврядування виступає просто як посередник для

виконання державних, обласних i районних програм, а не як органи з

незалежними повноваженнями (див. Ст. 26, 28, 46-48). Цей варiант не

передбачає також чiткого розподiлу повноважень центральної та мiсцевої

влад. На противагу йому, законопроект, поданий АМУ, виразно окреслює

повноваження органiв мiсцевого самоврядування.

Фiнансово-бюджетна автономiя. Обидва варiанти мiстять спроби

встановити визначенi державою мiнiмуми державних видаткiв на мiсцевому

рiвнi, а також систему субвенцiй -- субсидiй, асигнувань, передання

деяких податкiв -- що забезпечує, принаймнi у законi, здатнiсть

органiв мiсцевого самоврядування функцiонувати. Такi

фiнансово-бюджетнi гарантiї становили проблему у багатьох iнших

системах, оскiльки надходження не встигають за потребами держави

загального добробуту i центр