ГОСПОДАРСЬКИЙ МЕХАНІЗМ
У зв'язку з тим, що в даний час товаровиробники здійснюють постачання продукції на основі заздалегідь укладених договорів із заготівниками (переробними) і іншими підприємствами, виникає питання, що брати за основу планування обсягів реалізації продукції: рівень збуту, наявний виробничий потенціал або обсяги, що забезпечують одержання необхідних засобів для здійснення розширеного відтворення? Однозначно відповісти на цей запитання не можна. Необхідне всебічне урахування всіх перерахованих елементів. До того ж не варто забувати про ту частину продукції, що залишається для внутрішньогосподарського споживання і використовується по власному розсуді.
В даний час поширилася думка про неправомірність планування від досягнутого рівня. З таким судженням навряд чи можна цілком погодитися. Досягнуті обсяги виробництва і реалізації (переробки) сільськогосподарської продукції характеризують: по-перше, рівень господарювання (спроможність керівників і спеціалістів ефективно вага ти виробництво); по-друге, ступінь використання виробничого потенціалу. У той же час порівняння показників (об'ємних, якісних) в економічно кращих, гірших і середніх підприємствах за інших рівних умов указує на потенційно можливі обсяги виробництва або реалізації продукції в даний період часу, при даних ресурсах.У цьому зв'язку, перед тим, як укласти договір на постачання (реалізацію), заготівельна організація (підприємство) повинна мати у своєму розпорядженні об'єктивними даними про виробництво і реалізацію продукції на підприємстві, із яких передбачається контракт, як мінімум за останні п'ять-десять років і навіть більш. Розташовуючи такою інформацією, приміром, що переробляє підприємство буде знати, скільки йому може надійти сировини для переробки. Це по-перше. По-друге, при визначенні раціональних обсягів реалізації продукції важливо знати, як використовується виробничий потенціал, яка його віддача. Тому при висновку договора заготівельна організація, фінансові й інші державні органи, розташовуючи реальними даними про наявні можливості товаровиробників у збільшенні виробництва, управі зажадати кращого використання ресурсів і навіть установити фінансовий контроль за діяльністю того або іншого підприємства (товаровиробника), незалежно від форми власності. І, по-третє, при визначенні необхідних обсягів реалізації продукції важливо знати, який прибуток необхідно одержати, щоб забезпечити стабільну роботу і самофінансування.
Прийнято вважати, що середня сукупна рентабельність виробництва для самофінансування повинна бути на рівні 40-45%. Але даний розмір не постійний і залежить від цілого ряду умов: обсягів виробництва і реалізації продукції, досягнутого рівня витрат на них, якісних параметрів, глибини переробки сировини, стани матеріально-технічної бази і темпів її відновлення, заборгованості по кредитах і позичкам, розвитки соціальної сфери й інших. Стало бути, критеріями встановлення планових обсягів виробництва і реалізації продукції повинні виступати: досягнутий рівень реалізації продукції, ступінь використання наявного виробничого потенціалу і прибуток, необхідний для роботи в умовах ринкових відносин (самофінансування).
Сировина, що не може бути своєчасно сбыто і перероблено, повинно використовуватися по розсуді самих товаровиробників: перероблятися власними силами, реалізовуватися на місцевих ринках, у фірмових магазинах, заготавливаться системою споживчої кооперації, обмінюватися по бартері і так далі.
Не можна припускати, щоб при дефіциті, що зберігається, продовольства й інших товарів народного споживання сировина піддавалася псуванню, гибло або продавалося за безцінь. Ринок припускає високу компетентність прийнятих рішень, підприємливість, конкуренцію, розрахунок, насамперед, на свої власні сили і можливості і на цій основі здійснення розширеного відтворення.
Гаданий методичний підхід применим до будь-якого формі господарювання і власності. Він необхідний для планування і координації не тільки на рівні безпосередніх товаровиробників, але і на рівні районів і областей.
У умовах різноманіття форм власності і господарювання, конкуренції важливо досягти такого стана, при котрому кожна структура, що хазяює, зайняла би св місце в продовольчому балансі і стабільно з віддачею працювала.
При плануванні виробництва і збуту продукції, необхідної для забезпечення внутрішньодержавних потреб і створення необхідних експортних і страхових резервів, варто врахувати можливі обсяги продукції, що можуть бути зроблені, перероблені і збережені в особистих підсобних господарствах сільського і міського населення, підсобних господарствах несільськогосподарських підприємств, фермерських господарствах і ін. Виходячи з отриманих даних по обсягах і асортименту, доцільно планувати надходження відсутньої кількості продукції з господарських структур, що базуються на державних, колективних формах власності, а лише потім розраховувати завезення необхідної кількості продукції.