Визначення реальних потреб у вдосконаленні професійної компетентності державних службовців регіонального рівня з питань європейських інтеграційних процесів

Тільки за умови дотримання системного підходу до планування і реалізації процесу підвищення кваліфікації можна розраховувати на його ефективність. Важливою умовою у плануванні підвищення кваліфікації є визначення реальних потреб в удосконаленні професіоналізму державних службовців. Аналіз потреб – це не тільки визначення кількості та категорій посад службовців, які потребують підвищення кваліфікації. Вивчення аналізу потреб необхідно проводити за двома напрямками – вивчення індивідуальних та організаційних потреб. При індивідуальному підході визначаються розбіжності між існуючими вимогами до посади і реальними результатами діяльності державного службовця і при необхідності вирішується питання підвищення кваліфікації.

Вирішення цих проблем веде до підвищення ефективності функціонування організації в цілому.

За умов організаційного підходу визначаються потреби всієї організації, її структурних підрозділів та окремого службовця.Цей підхід дає точне визначення потреб в підвищенні кваліфікації кадрів. Він визначає пріоритети не тільки в підвищенні кваліфікації, а й в організаційному розвитку.

Визначення реальних потреб у підвищенні кваліфікації державних службовців є ключовим завданням у плануванні підвищення кваліфікації. Для більш чіткого планування важливо з’ясувати структуру потреби в підвищенні кваліфікації для кожної категорії працівників [3]:

– кількісні потреби – кількість державних службовців, яким необхідно підвищити свою кваліфікацію;

– якісні потреби – необхідність розвитку знань та умінь, особистих цінностей, майстерності тощо;

– індивідуальні потреби – ліквідація різниці між вимогами посади і результатами діяльності окремого державного службовця;

– колективні потреби – необхідність посилення взаємодії організації, комунікації в процесі професійної діяльності;

– поточні потреби пов’язані з необхідністю поповнення або набуття знань, які необхідні для виконання поточних завдань;

– майбутні потреби пов’язані з очікуваними змінами в цілях, функціях, технологіях управління, професійній та функціональній діяльності фахівця.

Спираючись на аналіз вивчення потреб державних органів регіону та їхніх працівників у підвищенні кваліфікації, можна запропонувати.

Необхідно наголосити, що в Україні зараз акцент робиться на модернізації освіти відповідно до вимог Болонського процесу.

Слід погодитись з думкою вітчизняних науковців, які наголошують, що в Україні існує значна потреба у фахівцях з проблем європейської та євроатлантичної інтеграції, а політика в галузі освіти відстає від потреб часу і, в основному, зосереджена на впровадженні вимог Болонської декларації [4]. Передусім, йдеться про організаційно-правові механізми функціонування системи навчання, а не про її змістовне наповнення.

Однак, що стосується організаційного забезпечення підготовки фахівців з питань європейської інтеграції, то практика поступової розбудови єдиного європейського освітнього простору надає можливість фахівцям, що періодично підвищують кваліфікацію у своїй галузі, поряд з оновленням знань та удосконаленням вмінь здобути відповідний освітньо-кваліфікаційний рівень бакалавра (магістра) за спеціальностями, спрямованими на професійну діяльність. Тобто завдяки ECTS слухач, підвищуючи рівень своєї кваліфікації, може здобути певну кількість кредитів, яка відповідає обсягу знань та вмінь для відповідного освітньо-кваліфікаційного рівня. Роль держави полягає у проведенні державної атестації осіб, які підвищували свою кваліфікацію, шляхом проведення державного іспиту та захисту випускної роботи, що мають на меті оцінити якість розв’язання випускниками задач своєї діяльності, що передбачається певною освітньо-кваліфікаційною характеристикою (ОКХ), та рівень сформованості здатностей розв’язувати задачі діяльності, які можуть виникнути, і тим самим отримати кредити, яких не вистачає для повноцінного опанування програми підготовки спеціаліста або магістра.

Певні труднощі виникають при визначенні реальних потреб у підвищенні кваліфікації державних службовців з питань європейської інтеграції за умови застосування організаційного підходу як найбільш ефективного інструменту.