Раціоналізм як науковий підхід в аналізі політики

1. критерій обробки;

2. середовище (реалії) обробки;

3. проблеми обробки;

4. ресурси дослідження, обробки і розробки;

5. проектування, оцінювання і перепроектування системи вироблення політики;

6. визначення проблем, критеріїв та ресурсів;

7. визначення стратегії вироблення політики.

- Вироблення політики

8. замовлення ресурсів;

9. встановлення цілей, пріоритетності завдань;

10. встановлення і ранжування критеріїв;

11. підготовка списку альтернатив–стратегій;

12. прогноз вигід–витрат альтернатив–стратегій;

13. зіставлення за однаковими критеріями прогнозів вигід–витрат альтернатив–стратегій (з визначенням найкращих з них);

14. оцінювання вигід–витрат “найкращих” альтернатив і “рішення” щодо їх придатності;

- Постполітика

15. стимуляція впровадження політики;

16. впровадження політики;

17. оцінювання процесу вироблення політики після впровадження;

18. прямий і зворотний зв’язок.Де–факто ця модель намагається охопити реалії світу з його цінностями й різноманіттям сприйняття цих реалій та пропонує підхід, в якому поєднуються головні елементи раціональної моделі (вигоди–витрати, цільова функція тощо) з екстрараціональними (за межами “чистої раціональності”). Схематично ця модель має таке зображення (див. рисунок).

Зворотнім боком інтенсивного застосування цієї моделі є технократизація ролі науки про (державну) політику і віра у всесилля менеджменту. Автор вважає найбільшою доцільністю і доречністю цієї моделі не директивний її вимір, а визначення меж для аналізу процесу політики. І це можливе завдяки тому, що аналіз державної політики спирається на взаємозалежні етапи циклічного вироблення політики.

Реалісти політики. До цієї когорти можемо віднести добре відомих дослідників політики: А.Вілдавськи [18; 19], Б.Гоґвуда і Л.Ґана [12], Ч.Ліндблома і Е.Вудгауза [15], Л.Пала (деякі положення) [17; 6] та ін. Вони характеризують аналіз політики як складник політичного процесу, який, у свою чергу, домінуюче спрямований на підвищення якісного рівня арґументів політики. Бачення ж, що аналіз політики намагається кардинально змінити напрям політики в суспільстві, реалісти політики вважають хибним. Навпаки, вони вважають аналіз ефективною дією для вдосконалення суспільної полеміки. Як писали Ч.Ліндблом і Е.Вудгауз: “Якість державної політики залежить від значної кількості ідей і взаємодій, в яких професійні аналітики політики відіграють незначну роль... хто аналізував державну політику, сприяли уникненню аспектів, які заважають мудрому виробленню політики, поширювали сферу обміркованого розповсюдження змін, посиленню політичних дебатів щодо проблем, можливостей і альтернативних варіантів політики” [15, с. 137]. Тобто корисність ґрунтовного дослідження зневажається, викривляється і у будь–який засіб стає неефективною. Таким чином, виникає запитання: в чому сенс і взагалі навіщо потрібен аналіз державної політики?