Раціоналізм як науковий підхід в аналізі політики

• критичні раціоналісти;

• реалісти політики;

• прихильники формальних спорів щодо процедури;

• критичні теоретики;

• прихильники державного управління.

Отже, зважаючи на обмеження обсягу статті розглянемо окремі з них докладніше.Критичні раціоналісти у своїй роботі спираються на критику раціонального підходу в аналізі політики і пропонують модифіковані моделі основою яких є акцентування на недоліках раціональності й пропонування “усередненого” курсу політики. Найвідомішими дослідниками, що обстоювали цей підхід, можемо назвати A.Етзіоні (A.Etzioni) [11], Ч.Ліндблома (С.Lindblom) [15] та інших. Тобто критичні раціоналісти відкидають інкрементальну (нарощувальну) модель [9, с. 284–291] і пропонують альтернативний інкременталізм й раціональний підхід. Багато ідей A.Етзіоні заслуговує на більш докладне ознайомлення та характеристику, і доцільно починати з роботи “Активне суспільство” [11].

Ідея “змішаного сканування”, як вважав A.Етзіоні, є основою аналізу й, окрім того, він обстоював ідею “комунітаризму” для аналізу, оскільки для державної політики важливим є розбудова суспільства, в якому “дія політики й інтелектуальна рефлексія мали б високий державний статус”. Усього цього можна досягти шляхом підвищення індивідуальної й масової свідомості, адже активне суспільство “пізнає себе” й використовує “знання пізнання” для власного перетворення і трансформації сфери державної політики. В процесі становлення активного суспільства важливу роль відіграють суспільні науки, інтелект, здібності, які залучені до парадигми аналізу політики. Отже, аналіз (методологія, технологія, результати, наслідки тощо) використовується для вдосконалення суспільства. Активне суспільство — це суспільство, в якому процес політики є відкритим, прозорим, і у його творенні значну роль відіграє громадськість. Тобто перевірка “колективної реальності” шляхом застосування інтелектуальних здібностей аналітиків. Загалом маємо таке схематичне зображення “активного” суспільства.

A.Етзіоні зазначав, що “суспільство, яке вільне для перевірки ідей та апробації фундаментально нових ідей, не може бути обмежене вузьким фільтром еліти, що тримають “кермо” влади. Таке суспільство має забезпечувати фундаментальну критику та бути відкритим для неї. Такого самокритичного суспільства, активного у використанні знань, можна досягти лише за умов трансформації постмодерністського суспільства шляхом повнішої критики [11, с. 189–190].

Критична функція аналізу політики також характеризується в працях Г.Ласвела [13; 14], Ч.Ліндблома [15] та ін. Специфікою ж дослідження A.Етзіоні є погляд щодо важливості “суспільних” інститутів і символів як складників критичності активного суспільства. Розбудова активного суспільства обов’язково містить такі компоненти: знання і мораль (як вимірник).

Ще одним прихильником критичного раціоналізму є ізраїльський дослідник Е.Дрор (Yehezkel Dror) [10]. Загалом він погоджувався з концепцією аналізу політики Ч.Ліндблома, але зважаючи на специфіку Близького Сходу, він інтуїтивно відчував і науково обґрунтовував обмеженість аналізу для цих країн на відміну від американської чи європейської традиції. Тобто, Е.Дрор зазначав, що процес вироблення політики є занадто складним, щоб його можна було обмежити рамками будь–якої моделі, окрім того він особливо критикував доцільність інкременталізму (нарощувальної моделі) та обстоював модифіковану форму раціоналізму. Дослідник намагався поєднати аналіз політики, системний аналіз і біхевіоризм [10].

Отже, обмеження аналізу політики з огляду на трансформаційність, глобалізаційність суспільств є важливим складником сучасних аналітичних підходів. Крім того, заслуговує на увагу точка зору Е.Дрора, що для аналізу політики є характерним існування специфічної сфери екстрараціонального розуміння, яке ґрунтується як на засвоєному знанні, так і на індивідуальному досвіді [10, с. 15–16]. Для оптимальної політики необхідне переконання виробників рішень у поширенні своїх поглядів і методів для кращого управління у світі. Загалом для екстрараціональної політики характерні три головні її етапи, що містять такі складники [10, с. 163–164]:

- Преполітика