Особливості моделювання системи пошуку та відбору кадрів в органах виконавчої влади України
Перетворення у системі місцевого самоврядування покладено на Координаційну раду з питань місцевого самоврядування при Президентові України та Фонд сприяння місцевому самоврядуванню України. Натомість здійснення державного патронату за проведенням адміністративної реформи покладено на Президента України [3].
Провідні вітчизняні дослідники проблем адміністративного реформування неодноразово наголошували на пріоритетності саме кадрової складової реформування. Зокрема, В.Олуйко відносить формування ефективного кадрового потенціалу до актуальних питань сучасного державотворення [4].В.Яцуба називає кадрове забезпечення новацій вкрай важливим механізмом удосконалення системи адміністративно-територіального устрою [5, с. 5-11].
Достатнє кадрове забезпечення вважають необхідною умовою початку адміністративно-територіальної реформи, зокрема, В.Вакуленко [6], С.Пирожков, А.Павлюк [7, с. 4-14], О.Каранський [8, с. 173]. Територіальний аспект адміністративної реформи забезпечується державною регіональною політикою. На переконання В.Князєва, державну регіональну політику слід розглядати як один із основних напрямів адміністративної реформи [9, с. 25-26].
Таким чином, принциповим аспектом кадрового забезпечення адміністративно-територіальної реформи є формування необхідного кадрового потенціалу на місцях. На сьогодні стан кадрового забезпечення територіальних органів влади в Україні класифікується як незадовільний [10, с. 5-11].
На думку О.Яковенка, зміцнення кадрової основи місцевих органів виконавчої влади та місцевого самоврядування є однією з найгостріших проблем [11, с. 96-101]. Від її вирішення безпосередньо залежать розробка і реалізація ефективної державної регіональної політики. Разом із цим, незважаючи на глибину й різноплановість досліджуваних аспектів, проблема моделювання системи пошуку та відбору кадрів в органах виконавчої влади та органах місцевого самоврядування залишається недостатньо висвітленою.
Робота присвячена актуальним проблемам у сфері державного управління і кадрової політики в Україні. Недостатня наукова розробка питань кадрового забезпечення в органах державної влади, підвищення престижу державної служби та статусу державного службовця на законодавчому рівні визначає актуальність даної роботи.
Метою статті є спроба висвітлення особливостей моделювання системи пошуку та добору кадрів в органах виконавчої влади України в умовах реформування державної служби; з’ясування шляхів, напрямів і проблем комплектування органів державної влади та місцевого самоврядування високопрофесійними та висококваліфікованими кадрами, здатними забезпечити необхідний рівень послуг, які б задовольняли потреби громадян.
Виклад основного матеріалу дослідження доцільно розпочати із розгляду шляхів формування якісно нових національних кадрів, спроможних вирішувати завдання в політико-управлінській, матеріально-виробничій та соціокультурній сферах з метою примноження матеріальних і духовних цінностей суспільства [12, с. 7-15].
Для кардинальної зміни ситуації на краще необхідно, щоб концепція адміністративної держави поступилася місцем концепції ефективної держави. При цьому головний мотив оновлення державних інститутів, сучасного сприйняття кожним її громадянином має бути сформульовано так: “Держава для людей, а не люди для держави”.
У такому контексті основна проблема управління людськими ресурсами - проблема оцінювання - набуває особливої вагомості та значущості. Без вирішення цієї проблеми запровадження норм та цінностей демократії як основних підвалин подальшого державного розвитку, реального формування повноцінного громадянського суспільства в Україні буде взагалі неможливим або може стати фіктивним прикриттям для зовсім інших за змістом та спрямуванням політичних процесів [13].
Слід зазначити, що багато вітчизняних науковців займаються дослідженням як зарубіжного, так і вітчизняного досвіду щодо природи та особливостей функціонування інституту державної служби, кадрової політики в органах державного та муніципального управління. До них можна віднести таких учених, як: В.Б.Авер’янов, Н.Р.Нижник, О.Ю.Оболенський, В.П.Тронь, Т.В.Мотренко, В.Л.Селіванов, В.В.Цвєтков, В.Г.Яцуба, Г.В.Атаманчук, С.Д.Дубенко, О.А.Воронько, С.Озірська, Л.Пашко, О.Куленкова, Ю.Полянський та ін.