Поняття інввестицій. Об’єкти та суб’єкти інвестиційної діяльності

-стабілізація загальної економічної і політичної ситуації в країні;

-удосконалення законодавчої бази;

-розвиток інфраструктури, що сприяє забезпеченню інвес¬тиційного процесу.

Інвестиційний ризик країни характеризується рівнем невизначеності прогнозу щодо одержання прибутку (доходу) від інвестицій. Структурно він, як правило, включає політичну, еко¬номічну і соціальну складові. Ризик іноземних інвестицій містить у собі всі типи ризику, пов'язані з інвестиціями внутрішніми, і крім того, додатковий ризик, що є результатом невизначеності, пов'язаної з можливістю конвертації доходів у валюту країни про¬живання інвестора. Він складається з політичного ризику і ризи¬ку обміну (чи валютного ризику). Політичний ризик пов'язаний з тим, що іноземний уряд може обмежити конвертацію грошей, вве¬сти додатковий податок або заборонити обмін валюти. Крім того, завжди існує можливість повної експропріації. Валютний ризик пов'язаний з невизначеністю валютного курсу.

Традиційне здійснення експертно-аналітичної оцінювання інвестиційного клімату пов'язане з виведенням інтегрального по¬казника ризику і відповідним ранжируванням країн шляхом виз¬начення їхнього інвестиційного рейтингу в результаті аналізу факторів їх політичного, економічного, соціально-культурного, інституціонального середовища, ресурсів і інфраструктури.Одна з комплексних методик оцінювання інвестиційної привабливості регіонів України передбачає ранжирування регіонів (областей) за п'ятьма синтетичними (узагальненими) по¬казниками з урахуванням їх значимості. Важливою складовою аналізу інвестиційного клімату на мікрорівні є аналіз і оціню¬вання проблем, з якими стикаються діючі в Україні підприємства з іноземними інвестиціями. Найбільші західні компанії, що пра¬цюють в Україні, головними проблемами, пов'язаними з ре¬алізацією інвестиційних проектів, вважають такі: неефективне і нестабільне законодавство; ігнорування вимог законодавства вза¬галі (українськими учасниками проектів); високий рівень корупції; несправедливу, на їхню думку, політику ліцензування в Україні; проблеми бухгалтерського обліку.

Окремо варто зупинитись на питанні неготовності багатьох підприємств України до залучення іноземних інвестицій. Причи¬на її — незадовільна організація праці на підприємствах, надзви¬чайно низький рівень маркетингу.

Через побоювання втратити контроль над підприємством українська сторона іноді не приймає умов залучення інвестицій, які в усьому світі вважаються прийнятними.

Робота уряду з макроекономічної стабілізації поєднується з вирішенням проблем мікрорівня, стимулюванням конкретних ви¬робництв. Завдяки змінам, внесеним до Закону України "Про підприємництво", майже в 3 рази скорочено кількість видів діяльності, що підлягають ліцензуванню. Спрощено порядок реєстрації й одержання ліцензій. З 15 січня 1998 року введено в дію Закон України "Про внесення змін до деяких законів України про відкриття банківських рахунків", яким надане право підприємцям відкривати декілька банківських рахунків за їхнім вибором. Пе¬редбачаються також спрощення процесу реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності, скасування експортних мит і індика¬тивних цін, спрощення торгових і митних процедур. Підвищенню інвестиційної активності суб'єктів підприємницької діяльності сприяє прийнятий у грудні 1997 р. Закон України "Про лізинг".

Політичні фактори. На жаль, необхідно констатувати, що в Україні і зараз має місце нерозуміння того, який ефект може за¬безпечити іноземний інвестор в економіці країни, а також ролі державних органів у спільному виробництві з іноземними інвес¬торами. Позитивне ставлення до іноземних інвесторів декларувалося в різних програмах Верховної Ради України (Програма "Ук¬раїна — 2010"), де одним із пріоритетних напрямів політики дер¬жави є сприяння широкому надходженню іноземних інвестицій, але на практиці можна навести багато прикладів негативного ста¬влення державних органів влади до іноземних інвесторів. Ук¬раїнські органи влади бачать себе тільки в ролі контролера, але ніяк не в ролі партнера підприємства.

Досить часто українська сторона не дотримується міжнарод¬них договорів. Так, Німецька консультативна група наводить ви¬падок, коли, незважаючи на Договір про захист інвестицій між країнами, українська сторона настояла на одержанні ввізного по¬датку при ввезенні устаткування на її територію в рамках інвес¬тицій. Ефективність функціонування органів державної влади у сфері регулювання інвестицій і створення сприятливого інвес¬тиційного клімату в Україні в цілому можна охарактеризувати як дуже низьку, хоч донедавна існувала значна кількість державних органів, що могли б регулювати інвестиційну діяльність, але відповідно до Указу Президента України № 1573/99 від 15 грудня 1999 р. усі ці органи ліквідувалися і їхні повноваження передано єдиному органу — Міністерству економіки України, який в такий спосіб буде займатися питанням іноземних інвестицій.