Державне регулювання розвитку освіти
Водночас п. 16 ст. 10 Закону України “Про Державний бюджет України на 2003 рік” передбачається, що “джерелами формування спеціального фонду Державного бюджету України на 2003 рік у частині доходів є власні надходження бюджетних установ, які утримуються за рахунок коштів державного бюджету”. Таким чином залучення коштів, що надійшли за надання освітніх послуг та інвестовані ВНЗ у розвиток власної матеріально-технічної бази, до державного бюджету є порушенням умов договору, що укладається між ВНЗ та особою, що оплачує навчання. За таких умов особа, що оплачує навчання, може, згідно з положеннями глави 18 Цивільного кодексу України, вимагати відшкодування їй збитків відповідно до договору, в тому числі й у судовому порядку.
Слід звернути увагу на проблему розвитку та джерел фінансування матеріально-технічної бази ВНЗ країни. Чинне законодавство передбачає такі можливості. Так, ст. 1 Закону України “Про інвестиційну діяльність” визначає інвестиції як “всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект”.
П. 2 ст. 7 цього ж закону встановлює, що “інвестор самостійно визначає цілі, напрями, види й обсяги інвестицій, залучає для їх реалізації на договірній основі будь-яких учасників інвестиційної діяльності...”Ст. 9 Закону України “Про інвестиційну діяльність” передбачає, що “основним правовим документом, який регулює взаємовідносини між суб’єктами інвестиційної діяльності, є договір (угода)”, а у ст. 20 йдеться про те, що “при недодержанні договірних зобов’язань суб’єкти інвестиційної діяльності несуть майнову та іншу відповідальність, передбачену законодавством України і укладеними договорами”. В ст. 18 цього закону надаються гарантії щодо виконання умов договорів, зокрема зазначається, що “умови договорів, укладених між суб’єктами інвестиційної діяльності, зберігають свою чинність на весь строк дії цих договорів і у випадках, коли після їх укладення законодавством (крім податкового, митного та валютного законодавства, а також законодавства з питань ліцензування певних видів господарської діяльності) встановлено умови, що погіршують становище суб’єктів або обмежують їх права, якщо вони не дійшли згоди про зміну умов договору”.
Тобто за вимогою будь-якої із сторін умови інвестиційного договору зберігають свою чинність навіть за зміни законодавства. Якщо ж кошти, передані ВНЗ на інвестування, будуть залучені до державного бюджету, то інвестор, за рахунок якого здійснюється така інвестиція, має право звернутися до суду щодо незмінності умов договору. З огляду на те, що права інвесторів гарантуються законом, неважко передбачити, які будуть або можуть бути рішення судів у такому випадку.
Беручи до уваги вищезазначене, у законах України про державний бюджет слід зазначати, що джерелами формування спеціального фонду Державного бюджету України у частині доходів є власні надходження бюджетних установ, які утримуються за рахунок коштів державного бюджету, ... “окрім коштів, що надійшли за надання освітніх послуг та інвестовані вищими навчальними закладами у розвиток власної матеріально-технічної бази”.
В реальній практиці відбувається не просто розширення приватних джерел, а ускладнення, комбінування різних фінансових потоків для оплати навчання.
Сьогодні на території України неможливо знайти такі ВНЗ, які фінансуються винятково з державного бюджету. Економічні труднощі останніх років посилили процеси комерціалізації у державних ВНЗ, де спочатку було започатковано а потім широко впроваджено платне навчання (навчання за контрактом). Навчальні заклади, які не мають бюджетного фінансування, є більш незалежними та мають трохи вищі інноваційні можливості, ніж державні освітні заклади, що зберігають жорсткі структурні зв'язки з адміністративними структурами та залежністю від бюджетного фінансування. За даними Міністерства фінансів України приблизно ¾ прямих бюджетних асигнувань на науку становить базове фінансування наукових установ міністерств і відомств. На національні, державні, галузеві, міжгалузеві і регіональні науково-технічні програми витрачається лише близько 10%.
На початок 2001 р. із загального обсягу фінансування НДДКР у ВНЗ 56,4% припадало на кошти держбюджету, 40,7% - кошти замовників за госпдоговорами, 0,8% - власні кошти підприємств і організацій, 0,7% - кошти спеціальних позабюджетних фондів, 0,6% - кошти Держіннофонду, 0,7% - інші джерела. Загалом витрати на одного науковця в Україні у 20 разів менші, ніж у більшості країн ЄС.
2. Система основних показників розвитку освіти,
їх розрахунок