Державне регулювання розвитку освіти

Для формування концепції ефективного управління будь-якою системою необхідно мати розгорнуту уяву про її поточний стан та тенденції перспективного розвитку. Тобто, одним із важливіших завдань, що передують формуванню нової фінансово-економічної політики в сфері вищої освіти, є моніторинг системи вищої школи. Моніторинг вищої освіти повинен виявити кількісні оцінки соціально-економічних наслідків проведення заходів держави в освітній сфері.У відповідності до Конституції України громадяни України мають право на безоплатну освіту незалежно від статі, раси, національності, соціального і майнового стану, роду та характеру занять, світоглядних переконань, належності до партій, ставлення до релігії, віросповідання, стану здоров’я, місця проживання та інших обставин. Громадянам України гарантується здобуття на конкурсній основі вищої освіти усіх освітньо-кваліфікаційних рівнів у вищих навчальних закладах (ВНЗ) державної форми власності за кошти державного бюджету в межах державних стандартів, якщо вищу освіту за цим освітньо-кваліфікаційним рівнем громадянин здобуває вперше. Зазначені гарантії поширюються також на громадян України, які за станом здоров’я втратили можливість виконувати службові та посадові обов’язки за отриманою раніше кваліфікацією.

Проте, у Національній доктрині розвитку освіти підкреслюється, що стан фінансування освіти і науки залишається критичним, недостатнім є рівень оплати праці працівників освіти і науки. Тому ВНЗ мусять самостійно вишукувати нові джерела фінансування своєї діяльності.

Рис.1. Джерела фінансування підготовки спеціалістів у ВНЗ у 2004/05 навчальному році

На сьогодні в Україні фінансування освіти може здійснюватися за рахунок:

бюджетних коштів (за рахунок коштів Державного бюджету України, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів - за державним замовленням);

платних послуг, що їх мають право надавати освітні заклади;

кредитних ресурсів (студентські позички тощо);

цільових внесків роботодавців;

спонсорської допомоги тощо.

Відбувається диверсифікація джерел фінансування (рис. 1).

Відповідно до п.5 статті 63 Закону України “Про вищу освіту”, встановлено, що ВНЗ “у межах, визначених законами, та відповідно до статуту має право: отримувати кошти і матеріальні цінності (будинки, споруди, обладнання, транспортні засоби тощо) від органів державної влади, підприємств, установ, організацій (в тому числі благодійних) та фізичних осіб; здійснювати капітальне будівництво, реконструкцію, капітальний і поточний ремонти основних фондів на умовах підряду або господарським способом; спрямовувати кошти на будівництво або благоустрій соціально-побутових об’єктів, а також на соціальну підтримку педагогічних, науково-педагогічних та інших категорій працівників вищих навчальних закладів та осіб, які навчаються у ВНЗ”.

Тобто положення цієї статті передбачають, що ВНЗ самостійно розпоряджається коштами і майном, якщо такі положення закріплені у його статуті. А відповідно до пункту 4 статті 64 Закону України “Про вищу освіту”, для фінансування ВНЗ можуть залучатися додаткові джерела фінансування, не заборонені законодавством. Залучені кошти спрямовуються на здійснення статутної діяльності ВНЗ у порядку і на умовах, визначених законодавством та його статутом.

Відповідно до п.6 цієї ж статті розмір плати за весь термін навчання або за надання додаткових освітніх послуг встановлюється ВНЗ у договорі, що укладається між ним та особою, яка навчатиметься, або юридичною особою, що оплачуватиме навчання або за надання додаткових освітніх послуг, і не може змінюватися протягом усього терміну навчання.

За логікою, вартість платної послуги, яку надають ті чи інші установи, має відповідати реальним витратам цих установ на надання відповідної послуги, а отримані кошти мають використовуватися саме на здійснення цієї роботи. Таким чином, кошти, які надходять ВНЗ, мають чітко визначене цільове призначення, і таке призначення зафіксоване у договорі, що укладається між ВНЗ та особою, що оплачує навчання.