Інвестиційна діяльність як складова розвитку економіки України

Формування і використання прибутку як найважливішого ресурсу капітальних вкладень також пов'язане із закономірностями кругообігу основних фондів. Власне кажучи, темпи накопичення сум чистого доходу, призначених для розширеного відтворення основних фондів, залежать від ефективності всього інвестиційного процесу — вибору кращого варіанта капітальних вкладень, витрат на будівництво фондовіддачі як результату додатка засобів праці у процесі виробництва. Чистий дохід слугує показником ефективності капітальних вкладень, оскільки нові капіталовкладення ефективніші за попередні за показниками продуктивності праці і собівартості. У міру окупності вкладень накопичується і певний резерв, призначений для розширення основних фондів завдяки новим капіталовкладенням.

Тут, однак, варто зважати на особливу роль фінансових скорочень при формуванні частини чистого доходу, що накопичується. За допомогою фінансових важелів відбувається розподіл чистого доходу між державою і підприємством, а всередині підприємства — між окремими фондами накопичення і споживання. У взаєминах між державою і державними підприємствами спостерігаються зустрічні потоки коштів; підприємства відраховують частину чистого доходу у формі податків і платежів і, у свою чергу, одержують частину коштів від держави у вигляді бюджетних асигнувань і субвенцій на капітальні вкладення. Крім того, на рівень розподільних відносин впливає система так званого внутрішньогалузевого вторинного перерозподілу прибутку на інвестиційні цілі.

У межах частини чистого доходу, що залишається на підприємствах, розподіл провадиться між фондами накопичення, особистого і колективного споживання. Розмір конкретних відрахувань прибутку на капітальні вкладення у фонди підприємства залежить від розмірів прибутку і нормативів розподілу. Ці надходження являють собою частину економічного ефекту, що реалізується підприємством. Однак чіткого економічного зв'язку між використанням наявних основних фондів і одержуваним прибутком немає. Адже прибуток не відбиває безпосередньо рівня і динаміки ефективності виробничих фондів і найчастіше може зростати лише за рахунок підвищення цін. Темпи зростання прибутку також відбивають підвищення рівня фондовіддачі, оскільки сума прибутку збільшується залежно від структури цін і витрат на виробництво.

Що стосується реалізації прибутку, то тут варто враховувати багато зовнішніх умов, що, у свою чергу, визначаються реальним співвідношенням між натурально-речовинною і грошовою сторонами відтворення. Якщо одноразові капітальні вкладення перевищують власні накопичення, тобто утворюється розрив у часі між окупністю вкладень у діючі фонди і новими вкладеннями, призначеними для зростання виробництва, то створюються об'єктивні умови для застосування довгострокового кредиту.

В умовах ринкової економіки природним є самостійне розпорядження суб'єктом господарювання прибутком, що його він одержує в результаті економічної діяльності. У довгостроковій перспективі можна прогнозувати збільшення частки вкладень, що спрямовуються на розвиток виробництва, за рахунок власних джерел.

Якщо власні кошти підприємств резервуються в банках, вони слугують природним ресурсом банківського кредитування. Оскільки окупність вкладень чистим доходом здійснюється у тривалий термін, природний і довгостроковий характер має кредит. У такому разі разом із випереджальним зростанням витрат на капітальні вкладення порівняно з ресурсами, відрахованими з прибутку, збільшується обсяг коштів підприємств у банках. У результаті довгострокове кредитування сприяє активному використанню накопичень підприємств. Саме по собі співвідношення темпів зростання виробництва продукції та основних фондів залежить від багатьох факторів, з яких виокремимо такі:

• забезпеченість основними фондами, що відповідає досягнутому рівню фондомісткості продукції, оскільки відхилення індивідуальних від ринкових витрат на виробництво продукції залежить здебільшого від неоднакового рівня технічного оснащення;

• капіталоємність у розрахунку на одиницю потужності основних фондів, що вводяться знову в експлуатацію. Тут важливо правильно співвідносити продуктивність і вартість нової техніки, що в умовах технічного прогресу відбувається при переважному зростанні першої;

• рівень фондовіддачі як показник ефективності використання діючих фондів. При цьому значною мірою будь-яке використання основних фондів залежить від пропорцій між основним і оборотним капіталом, від забезпеченості трудовими ресурсами і т. ін. Врешті-решт ідеться про досягнення такого рівня використання ітаких пропорцій у засобах виробництва і системі розподілу національного доходу, за яких буде забезпечене закономірне випередження зростання суспільного виробництва порівняно з приростом основних фондів. Однак у розвитку окремих галузей, і особливо з низькою органічною будівлею фондів, такої безумовної закономірності бути не може. Наприклад, у сільському господарстві електроозброєність праці робітників у кілька разів нижча, ніж у промисловості. Водночас через різні причини (біологічні, метеорологічні, ґрунтові умови та ін.) сільське господарство потребує вищої озброєності праці порівняно з промисловістю, і це при тому, що тут оборот виробничих фондів у два рази повільніше, отже, уповільненою є окупність вкладень.