Інвестиційна діяльність як складова розвитку економіки України

Зростання витрат не є негативним явищем, якщо збільшення виробничих витрат компенсується відносно великим скороченням витрат чи зростанням прибутку у сфері споживання цієї продукції. Проте на практиці часто не враховують ефект у сфері споживання продукції виробничого призначення. Ціни на нову техніку призначаються вищими, ніж на стару, хоча показники потужності, швидкості та інші характеристики роботи машин змінюються не пропорційно, не адекватно ціні на неї. От і виходить, що в окремих випадках ціни не стимулюють упровадження нової техніки у виробництво і водночас штучно сповільнюють процес відшкодування витрат, який є складовою процесу розширеного відтворення.

Отже, наближення середньогалузевих витрат на виробництво до ринково обґрунтованих можливе лише на основі все більшого відбиття споживчих властивостей засобів виробництва в оптовій ціні.

Зазначимо, що рентабельність визначається у відсотках до собівартості продукції. При підвищенні останньої рентабельність також зростає. На практиці це спричинює певну інерційність у розвитку галузей, оскільки попит на капітальні вкладення визначається сформованими умовами накопичення в кожній окремій галузі народного господарства. Ціни на інвестиційні ресурси більшою мірою, ніж відносно іншої продукції, мають відбивати кінцевий споживчий ефект, ринкову корисність. Такі ціни, по-перше, забезпечують можливість створення джерел фінансування інвестицій з урахуванням реального процесу накопичення. Це означає, що фінансове становище інвесторів стає відповідним їхньому внеску в кінцеві результати. Якщо норма накопичення в ціні виявиться завищеною порівняно з нормативом розширеного відтворення, відбудеться вилучення частини доходу з галузей, що споживають інвестиційні ресурси. А це призведе до загального зниження норми прибутку. По-друге, ціни, що відбивають споживчий ефект засобів праці, слугують інструментом прийняття рішень про інвестиції, оскільки дають змогу оцінити окремі варіанти витрат відповідно до критерію зростання ринкової ціни засобів праці. По-третє, ці ціни можуть бути основою збалансованості попиту та пропозиції на інвестиційні ресурси, тому що вони є джерелом структурної збалансованості народного господарства.

У сучасних умовах ціни повинні бути регулятором попиту на інвестиційні ресурси. Природно, що поступовий перехід до ринкових відносин в інвестиційній сфері народного господарства немислимий без докорінного перегляду принципів ціноутворення. При діючій системі ціноутворення виняткова орієнтація на фактичну норму прибутку може привести до переважного спрямування інвестицій на користь фондомістких галузей, до погіршення галузевих пропорцій в економіці. При цьому виникають протиріччя між центральним завданням держави — поліпшення загальних макроекономічних пропорцій і реальними фінансовими ресурсами окремих галузей, тобто між їх економічними інтересами. Отже, у процесі формування ринкового середовища в інвестиційній сфері необхідно в комплексі розв'язувати завдання і по інституціональному оформленню суб'єктів інвестиційної діяльності, і по формуванню економічно обґрунтованого механізму ціноутворення на інвестиційні ресурси.Питання про те, якою мірою конкретна ціна продукції повинна виражати ефект використання засобів праці, зводиться до наукового обґрунтування нормативу накопичення в ціні. Інвестиційний процес, у ході якого відбувається відшкодування витрачених у процесі виробництва ресурсів і реалізація додаткового ефекту для забезпечення розширеного відтворення, немислимий без наукового обґрунтування нормативу накопичення в ціні. Якщо в цінах буде закладена єдина норма накопичень, то вона не зможе стимулювати зростання виробництва продукції тих галузей, що повинні мати пріоритет у розвитку.

Диференціація норми накопичення в ціні означає, що існують різні рівні і структура фондооснащення, умови відтворення, зрештою, різні рівні прибутковості галузей і виробництв, як наслідок розходжень у попиті на відповідну продукцію. Певною мірою це пов'язано зі зростанням капіталоємності виробництва. Тому дуже важливо орієнтуватися на норматив (коефіцієнт) розширеного відтворення як добуток норми прибутку на норму накопичення. Такий коефіцієнт дає змогу виявити рівень накопичень в основних фондах (норма прибутку), що реально складається за кілька років, а також частку чистого доходу, залучену за такий самий період часу на цілі розширеного відтворення фондів (норма накопичення). Остання характеризує структуру накопичення (виробничі та невиробничі, основні й оборотні фонди і т. ін.). Установлений за допомогою цього норматива (коефіцієнта) розмір прибутку можна використати для розширення основних фондів.

В умовах ринкової економіки має значення не тільки реальний прибуток, що спрямовується на цілі інвестування — відновлення і збільшення основних фондів, а й джерела формування капіталовкладень.

Очевидно, що здійснювана державою політика оподаткування прибутку повинна стимулювати насамперед вкладення коштів у розвиток, модернізацію виробництва, в інновації та інвестиції, оскільки лише на цій основі можливе зростання рівня споживання, посилення розвитку соціальної сфери. Дуже важливо, щоб розподіл прибутку між державою й окремими суб'єктами економічної діяльності не тільки захищав інтереси держави, а й забезпечував об'єктивні потреби розширеного відтворення кожного підприємства в умовах еквівалентного обміну та в економічно рівних екзогенних умовах для накопичення (через систему рентних платежів). При цьому стимулювання зростання продуктивності праці, прибутку означає, що суспільство повертає суб'єкту господарювання частину його внеску у збільшення національного багатства у вигляді надприбутку, додаткового прибутку.