Інвестиційна діяльність як складова розвитку економіки України
Подолання розбіжностей між централізованими та нецентралізо-ваними джерелами інвестицій відбудеться в міру посилення процесів формування ринкової інфраструктури: створення холдингових центрів (виробничих, науково-виробничих, промислових і т. ін.) інвестиційних фондів і банків, трастових компаній, а також широкої приватизації державної власності. Великі господарські об'єднання, особливо промислові, що охоплюють діяльність підприємств усієї галузі чи підгалузі, є самостійними капіталовкладниками. Як господарські комплекси вони мають забезпечувати єдиний для всіх видів вкладень режим фінансування.
Капітальні вкладення для виконання соціальних, військових та інших програм, для вирішення великих народногосподарських завдань, що виходять за межі компетенції та інтересів підприємства, галузі, ще тривалий час здійснюватимуться на основі бюджетної форми фінансування (хоча і тут можливе самофінансування: концерни, холдинги, фірми на часткових началах беруть участь у фінансуванні спільних програм). Але основна частина інвестицій використовується всередині окремих галузей. Сама по собі зміна народногосподарських пропорцій відбувається здебільшого в результаті інвестицій у ту чи іншу галузь економіки, що складає "слабку" структурну ланку господарства.Довгострокові капітальні витрати так само, як і такі, що не пов'язані з одержанням безпосереднього комерційного ефекту в поточному чи середньостроковому періоді, можуть і повинні фінансуватись у формі довгострокового кредитування. Гнучка політика щодо термінів надання кредитів дасть змогу використовувати тут банківський контроль за інвестиціями на всіх етапах кругообігу коштів — від планування і до запровадження в дію основних фондів.
Довгострокове кредитування є центральним джерелом поповнення ресурсів інвестицій лише за умови, що механізм ринкової діяльності підприємств діє в режимі оптимального оподаткування прибутку та інших фінансових коштів, особливо в сучасний період, що характеризується вкрай низькою інвестиційною активністю. Тут необхідно відзначити, що інвестиційна криза є найглибшою в економіці, а тому для її подолання необхідно вжити радикальних заходів. Нині держава не має можливості нарощувати централізовані капіталовкладення, які свого часу були основним інвестиційним ресурсом. Доводиться констатувати, що за такої економічної ситуації централізовані інвестиції все більше втрачатимуть пріоритетне значення у здійсненні інвестиційних програм. Тому вкрай важливо заді-яти механізм залучення приватного капіталу у сферу інвестиційної діяльності. На жаль, негативну роль у фінансуванні вкладень грає масова несплата податків українськими суб'єктами господарювання. Так, за оцінками фахівців, у державну скарбницю нині не надходить понад ЗО % фінансових ресурсів від податків.
В умовах гострого дефіциту власних капітальних вкладень значну роль грає залучення в Україну іноземних кредитів та інвестицій. До кінця 1999 р. вкладення іноземних інвесторів становили трохи більше 2 млрд дол. Наприклад, в економіку Угорщини у 1994 р. було інвестовано з-за кордону 8млрд дол.
Не треба забувати, що в умовах ринку особисті заощадження населення є одним з найвагоміших інвестиційних ресурсів. Отже, щоб використати ці ресурси, необхідно створити в Україні цивілізований ринок капіталу. Нині цей процес тільки розгортається.
Міністерством фінансів України розроблений комплекс заходів для істотного прискорення формування фондового ринку. Створення фінансового ринку та його розгалуженої інфраструктури — важливе завдання, від вирішення якого залежить оптимізація інвестиційної діяльності. Тут не можна допустити, щоб ринок цінних паперів придбав перекручені форми і вже на початковій стадії дискредитував себе.
Важливим джерелом капітальних вкладень повинне стати цілеспрямоване інвестиційне використання коштів від приватизації державного майна. Неприпустимо, коли майже повністю ці кошти спрямовуються на фінансування бюджетного дефіциту. Таку практику потрібно змінити. Отримані від приватизації кошти повинні стати ефективним інвестиційним ресурсом.
Необхідно широко використовувати можливості для ліквідації дефіциту інвестиційних ресурсів, що відкриваються з використанням різних форм лізингу. Лізинг є найбільш гнучкою та ефективною формою фінансування науково-технічного розвитку, що сприяє використанню найефективнішої дорогої техніки і стимулює її збут. Тому всі промислово розвинені країни стимулюють розвиток лізингу за рахунок надання податкових пільг. Лізингові компанії, одержуючи податкові пільги, мають можливість знижувати розміри платежів за оренду засобів праці таким чином, що лізинг у деяких випадках у 1,5-2 рази виявляється дешевше банківського кредиту. Частка лізингу в інвестиціях у машини та устаткування в 1990 р. склала, наприклад, у США 31,7%, в Англії — 25 %. Середньорічний темп зростання лізингових операцій у США перевищує 15 %, а в Японії — 20 %. У наш час 85-90 % ЕОМ орендується, а не купується [74]. Лізинг швидко розвивається у Бразилії, Індії, Китаї, Індонезії.