Інвестиційний менеджмент: розроблення стратегічних напрямів інвестиційної діяльності підприємства, формування оптимального портфеля інвестицій підприємства та управління ним

- інвестиційний портфель, орієнтований на доход (даний тип портфелю формується з урахуванням отримання поточних дивідендів або процентів);

- консервативний портфель (виділяється даний тип лише деякими авторами – формується з безризикових (малоризикових) фінансових інструментів для збереження своїх вкладів).

На вибір інвестором того чи іншого типу інвестиційного портфелю впливає ряд факторів, серед яких :

-економічний стан в державі та його тенденції;

-фінансовий стан інвестора та його тенденції;

-поточна необхідність в доходах;

-умови оподаткування та інші.

Рішення про формування портфелю інвестицій, як правило, приймає фінансовий менеджер корпорації (чи керівник фінансового підрозділу корпорації). Фінансовий менеджер перед прийняттям того чи іншого рішення стосовно інвестиційного портфелю повинен проаналізувати усі фактори та їх тенденції, що впливають на його вибір. Інформацію, з використанням якої можливо проведення такого аналізу, можна отримати : з відповідних періодичних видань фінансового змісту (газета “Інвестиційна газета”, “Урядовий кур’єр”, журнали “Бізнес”, “Галицькі контракти” та ін.), а також їх інтернет-аналогів, як вітчизняних, так і зарубіжних; з законодавчої і нормативно-правової бази, а також статистичної економічної інформації Верховної Ради України, Адміністрації Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств і відомств, Національного Банку України; з відомостей про ринок, на якому працює корпорація-інвестор та підприємства, чиї активи будуть включені в портфель: сектор, регіональність, конкуренти, споживачі, тенденції і зміни, тощо; з внутрішньої фінансової інформації корпорації: баланс, звіт про власні кошти, звіт про рух грошових коштів, звіт про фінансову діяльність і т.д.Якщо інвестор вирішить, що не має необхідності вкладати всі кошти в фінансові активи, тоді одним з компонентів портфелю будуть готівкові грошові кошти. І тоді портфель буде об’єднувати кошти інвестора, які мають форму і прибуткових активів, і готівкових грошових коштів. При формуванні і управлінні інвестиційним портфелем необхідно постійно відслідковувати ситуацію на фінансовому ринку, оцінювати окремі цінні папери і в цілому портфель – тобто здійснювати безперервний моніторинг.

Як вже зазначалося вище, - для успішного формування та управління інвестиційним портфелем необхідно диверсифікувати портфель. Інвестиційний портфель має у своєму складі два і більше інвестиційних інструмента (активи, цінних папери) і формується з метою диверсифікації ризиків, що означає використання різноманітних за якостями активів, в першу чергу це рівень доходності та ризиковості, їх співвідношення для зменшення ризику втрат. Інвестиційний портфель диверсифікується до тих меж, поки не будуть досягнуті цілі інвестора з точки зору збалансування доходності та ризику. Якщо така мета досягнута, можна казати, що сформований збалансований портфель ( портфель, в який включені фінансові інструменти, що повністю виключають диверсифікований ризик), якщо ні – то існує незбалансований портфель ( портфель, в якому присутні як диверсифікований так і недиверсифікованийй ризики ).

Кожному інвестиційному інструменту, в тому числі і цінним паперам, присутні два основних види ризиків – несистематичний і систематичний. Коли цінний папір включено до портфелю, то інвестор приймає на себе обидва ризики. Так, диверсифікований ризик – це унікальний діловий та фінансовий ризик, який належить лише конкретному фінансовому інструменту (цінному паперу) і від якого можна позбутися за допомогою диверсифікації ризиків (їх розподілу). Недиверсифікований ризик – ризик, який характерний для усіх видів цінних паперів (інвестиційних інструментів), який не може бути усунений за допомогою диверсифікації. Корпорація, яка формує інвестиційний портфель, повинна усі диверсифіковані ризики звести до мінімального рівня. Диверсифікація ризику портфелю досягається шляхом процедури збалансування – тобто підбором цінних паперів з високою дохідністю і високим рівнем ризику і їх заміною в портфелі менш ризиковими, і, як правило, вони є менш дохідними, цінними паперами.

Існує зв’язок між доходністю та недиверсифікованим ризиком. Високий рівень диверсифікованого ризику не завжди зв’язаний з високою доходністю інвестиційних інструментів. Тому інвестор повинен мінімізувати диверсифікований ризик в загальному ризику інвестиційного портфелю. Це досягається шляхом диверсифікації портфелю таким чином, щоб залишився лише недиверсифікований ризик.