Культура Стародавньої України
Політичне об'єднання антів проіснувало три століття (від кінця III до початку VII) і впало під навалою аварів. Тоді ж зникає сама назва анти, її змінює назва слов'яни, бо на історичну арену виходить нове, ширше етнічне об'єднан¬ня — Русь.
Після падіння племенного угруповання антів утворюєть¬ся 14 різноплеменних груп, що об'єнуються в союзи-кня-зівства, створюючи передумови для виникнення східнос¬лов'янської державності та розвитку культури.
З VIII ст. у слов'янських племен спостерігається деяке піднесення ремесла. Відбувається відокремлення металургії від ковальської справи, виникають невеликі виробничі центри.
Нова технологія, під впливом алано-булгарських племен Хозарського каганату, вела до подальшого підвищення продуктивності праці, зростання диференціації та спеціа¬лізації виробництва, прогресу всієї економіки.
Такі види ремесел, як гончарство, прядіння, ткацтво, обробка шкіри, каменю, дерева, за умов натурального спо¬собу життя залишалися, здебільшого, в межах родинного промислу, задовольняючи в основному потреби сім'ї.
Одним з елементів матеріальної і духовної культури людського суспільства є житло, яке відігравало надзвичайно важливу роль у житті людини. Тому у давніх українців бу¬дівництво оселі, вибір місця були регламентовані великою кількістю обрядів і ритуальних дій.
Основним будівельним матеріалом для наших предків, як і в інших народів Європи, було дерево. За етнографіч¬ними даними, що сягають глибини століть, відомо, що східні слов'яни ніколи не ставили будинки там, де колись був шлях, чи там, де знайдено останки людини, де людина була поранена звіром чи ворогом. До наших днів дійшла велика кількість різноманітних способів гадання при ви¬борі конкретного місця для будівництва: висівання зерна, маніпуляції з водою, горщиком, вовною та ін.
Характерними для всіх слов'янських жител є те, що вони заглиблювались у землю на 30—80 см, а іноді доти, доки не траплялися тверді материкові основи. Потім робилися зруби з дерева, дахи вкривали деревом або соломою. У та¬кому житлі взимку було затишно, а влітку — прохолодно. Обов'язковим атрибутом слов'янської будівлі була піч, яку складали з каменю або глиняних блоків.
Важливе місце в системі культури будь-якої етноісторичної спільності має набір посуду, який втілює в собі етнічні особливості, смаки людей, рівень культурного розвитку. Посуд відбиває традиційність культур, пов'язується з цілою системою звичаїв.Говорячи про традиційний посуд русичів доби серед¬ньовіччя, слід мати на увазі не лише глиняні вироби, але й дерев'яні. Різноманітні дерев'яні миски, чарки, ступи, відра, діжки, а також берестяні вироби, безумовно, були в широ-кому вжитку, але не збереглися.
Керамічний посуд характеризується наявністю декіль¬кох типів посуду: різних горщиків, мисок, сковорідок, кухлів, які ставили в піч з невисоким склепінням. Це відрізняє посуд наших предків від начиння інших народів, які користувалися котлом, підвішеним над вогнищем. Зазначимо, що форми горщиків, мисок, кухликів при оче¬видній одноманітності мають свої особливості. Так, у середньодніпровському регіоні найпоширенішими були високі біконічні горщики. На Поліссі їх майже немає. Тут основним був посуд з високо піднятими округлими "плічка¬ми". У Верхньому Подніпров'ї рідко трапляються кухли¬ки, які поширені в інших регіонах.
Сучасна наука має небагато даних щодо характеристи¬ки одягу східних слов'ян, оскільки в перший період серед них панував обряд спалення небіжчиків. Можна припус¬тити, що основні риси костюма були близькі до селянсь¬кого одягу доби Київської Русі, для реконструкції якого використовували металеві деталі, що збереглися (фібули, пряжки, бляшки) та фрески. Люди на них зображені в со¬рочках з вишитими маніжками, довгими рукавами, в гос¬троносих постолах. На думку етнографів, такі елементи традиційного одягу, як тунікоподібна сорочка, одяг типу плахти, набірні пояси, прості ювелірні прикраси, постоли, сягають ще більш віддалених часів. Такого типу одяг був поширений і серед інших народів Європи.
Значною є роль релігії в розвитку мистецтва, науки, моралі слов'ян. У східнослов'янській релігії яскраво відбиті дві риси, найбільш характерні для землеробських племен раннього середньовіччя: обожнювання сил природи в різно¬манітних формах та культ роду. Ранньою дохристиянською релігією в праукраїнців був язичницький політеїзм, або багатобожжя, що являв собою нашарування різних вірувань дослов'янських епох. Східні слов'яни уявно населяли при¬роду численними фантастичними божествами — русалка¬ми, лісовиками, водяниками та ін.