Культура Стародавньої України

Пам'ятками перебування цих наступних племен зали¬шилися розкидані по українській землі могили-кургани, в них археологи знайшли численні воєнної потреби речі з бронзи та міді, надзвичайно тонкої роботи (булави, спи¬си, сокири тощо). Деякі з них оздоблювалися золотом і різними орнаментами. У цю епоху змінюється також харак¬тер кераміки: поряд із шнуровим орнаментом з'являються трикутники, кола, зигзаги, якими розписувався посуд.

У залізному віці (VIII ст. до н. е.) спостерігається по¬дальше вдосконалення засобів виробництва. Тоді ж вини¬кають численні городища, окопані ровами і обнесені ва¬лами ( як, наприклад, у с. Юхнові Чернігівської обл., що над Десною).

Трипільців неоліту і мезоліту історики вважають етногенетично за попередників індоєвропейців. Ці останні були войовничими племенами, що прийшли в Україну за епохи бронзи і, вочевидь, нав'язали свою владу автохтонному мирному населенню. Можливо також, що деякий час вони становили провідну верству завойовників, а згодом злили¬ся з місцевим етносом. Індоєвропейці, на думку О. Пріцака, принесли з собою дуже важливі культурні елементи, а саме: в суспільному просторі — патріархат, у духовній ца¬рині — культ сонця з його символом — колесом, і, що дуже важливо, — розвинену гнучку флективну мову, що надалі лягла в основу слов'янських (в тому числі української) мов.

Але, крім індоєвропейців уже в часи неоліту на сучасній території України жили племена різного походження, з різним рівнем культурного розвитку.

Так, на зламі II—І тис. до н.е. сюди прибуло плем'я кімерійців (ймовірно, іранського походження), завоювавши південно-причорноморські степи. Кімерійці мали культурні зв'язки з Малою Азією, Кавказом та іншими країнами, їхню культуру треба вважати продовженням трипільської.

Дуже важливу роль у цьому по черзі (за часом) відігра¬ли три іранські племенні групи, а саме: скіфи, сармати і алани (роксолани), які теж культурно впливали на слов'¬янські племена.

З іранських племен, які побували в Україні в І тис. до н. е. (VII — II ст. до н.е.), найбільше пам'яток залишили по собі скіфи. По скіфах залишилися в південній Україні вали великих городищ; скіфських царів ховали під величезни¬ми курганами, а навколо них робили величезні вали і рови. Розкопки таких поховань свідчать про те, що разом з по¬мерлими клали їхню зброю, дорогоцінності, забитих коней, слуг. Своєрідне скіфське мистецтво відіграло дуже велику роль у формуванні слов'янської культури і слов'янського будівництва. Треба згадати також і про скіфську кераміку, прикрашену заглибленим геометричним візерунком, та скіфське декоративне мистецтво, в основі якого — зобра¬ження тварин. Цікавий вигляд мають також скіфські кам'яні статуї воїнів. З початком грецької колонізації (VI ст. до н. е.) Причорномор'я на скіфів дедалі більше впливає антична культура, і це відбивається на мистецьких виробах, скіфському побуті. Про це свідчать тогочасні знахідки в Неаполі скіфському (поблизу Сімферополя), тодішній сто-лиці скіфського царства. Тут виявлено традиційні скіфські будівлі, прикрашені на давньогрецький лад портиками і фресками.

Традиції скіфського мистецтва продовжували сарматські племена, що згодом витіснили скіфів з південних степів України. Сарматське мистецтво характеризується поліхро¬мією та оздобленням зброї, інших ужиткових речей. Про¬довжується мистецька традиція "звіриного" стилю, в яко¬му створюються композиції міфологічного змісту.

Синхронно з трипільською культурою і культурою скіфів на теренах України розвивалася дніпро-донецька та тши-нецька культури.

Різновидом дніпро-донецької культури є волинська нео¬літична культура. Пам'ятки цього періоду відкриті в м. Луцьку, біля с. Гірка Полонка, Новостав (Луцького р-ну), Лудин, Литовеж, Мовники (Іваничівського р-ну), Мики-тичі (Володимир-Волинського р-ну) та ін.

Основним типом житла були землянки. Обабіч знайде¬но глиняний посуд та вироби з кременю: вкладиші до серпів, сокири, ножі, проколки тощо. Про вірування та інші уявлення щодо сприйняття світу відомостей мало. Єдине відоме поховання у с. Баїв Луцького району свідчить, що покійників ховали у зігнутому положенні, а біля них кла¬ли знаряддя праці і посуд, тим вказуючи на існування віри у загробне життя. Ці племена, судячи з усього, перебували на стадії матріархально-родових відносин.В епоху бронзи (II тис. до н.е.) на території Волині про¬живали племена культур шнурової кераміки тшинецько-ко-марівської і лужицької культур, їхні поселення відомі в м. Луцьку, у селах Лище, Горайлівка, Нічогівка, Лежниця, Скірче Волинської області. Житла були як напівземлянкові, так і наземні. Займались, як і раніше, землеробством, ско¬тарством, рибальством, збиральництвом. Посуд ліпили ру¬ками, виготовляли крем'яні шліфовані, свердлені сокири, серпи, наконечники стріл і списів. Це вже були патріархальні племена, що засвідчується передусім парними поховання¬ми у селах Скірче, Боратин, Шепель біля м. Луцька.