Культура Стародавньої України
В історії культури, зокрема мистецтва, українських зе¬мель дослов'янського періоду визначну роль відіграли ан¬тичні традиції, прямим джерелом яких були грецькі колонії-міста на узбережжі Чорного та Азовського морів. Вони почали виникати в VI ст. до н.е. До колоній належали: Ольвія, Херсонес, Пантикапей, Фанагорія, Тира та інші.
Вплив грецьких колоній на місцеве населення позначив¬ся, передусім, на виробництві посуду, ювелірних прикрас, предметів домашнього вжитку. Пам'ятки мистецтва колоній дійшли до нас у вигляді скульптур, фрескових розписів, юве¬лірних виробів, надгробкових рельєфів на міфологічні та побутові теми, мармурових різьблених саркофагів. Дехто з істориків стверджує, що цей вплив знайшов вияв також у духовній культурі нашого народу. Як приклад вчені наво¬дять любов греків до музики, співу та сповнені символіки і торжества святкові обряди.
Подібні елементи знаходимо в українців, як-от: схильність декорувати одяг, хати, хатнє начиння. Окрім того, в украї¬нському побуті також спостерігаємо чимало обрядів, поєдна¬них зі співом, забавами.
Впливи Риму і його культури теж позначилися на ук¬раїнській культурі. Ці впливи, зокрема, помітні в І — III ст. н. е., коли до українських територій наблизилися кордони римської держави. Археологи відкрили численні знахідки римських монет (так, у Києві знайдено монетний скарб І — II ст. н. е., що мав 4 тис. монет). У римських скарбах, крім монет і металевих прикрас, зустрічається скляний посуд римського походження і римська емаль. Впливи римської культури, за твердженнями О. Пріцака та Д. Чижевського, відбилися також на староукраїнській домашній культурі, як-от: на їжі, одязі, хатньому меблюванні, навіть в обрядах і віруваннях, так, наприклад, "коляда" — раніше римський новорічний день. Наближення римлян до наших територій спричинялося популяризацією християнства на цих зем¬лях. За сотні літ до хрещення Русі християнство проника¬ло не лише з Візантії, але й з заходу, саме через північні кордони Римської імперії. Римські легіонери ставали ча¬сом пропагандистами християнських ідей, а за римськими купцями йшли перші християнські місіонери і приносили з собою ідеї нової християнської віри. Це проникнення християнства доволі помітне під кінець античної епохи, коли в Причорномор'ї з'являється релігійне мистецтво. Пам'ятками цієї доби є численні міста і фортеці південно-західного Криму (так звані печерні міста) зі стінами, баш¬тами, християнськими храмами й печерними монастирями.
Мистецтво ранньосередньовічного Причорномор'я з християнською тематикою й візантійськими впливами було добре відоме нашим предкам.
З середини І тис. до н.е. з заходу в Північне Причорно¬мор'я почали проникати племена кельтські, германські, а зі сходу в IV ст. н.е. визначився наступальний рух народів Азії: гунів, аварів, хозар, угрів, булгар, і закінчився в X ст. приходом печенігів. Це, ясна річ, негативно відбилося на формуванні культури місцевого населення, але, на думку визначного історика Н.Полонської-Василенко, "... хоч яка велика була навала, вона не винищувала всього населен¬ня. Не було миті, коли б поривався зв'язок між ... носіями старої й нової культур... від неолітичної трипільської куль¬тури до Української держави".
2. Про слов'ян на Дніпрі, як на Віслі та Дунаї, знали вже давньогрецькі й римські письменники-історики (від VII ст. до н.е.) — Гезіод, Геродот, Софокл, Пліній, Таціт, Птолемей. Найбільше відомостей про слов'ян маємо від історика готів Йордана, що жив у VI ст., і візантійського історика Прокопія Кесарійського. В той час, коли, наприк¬лад, готи (II — III ст.) були на Дунаї чи в Причорномор'ї чужинцями, слов'яни були для греків чи римлян автохто-нами і в давнину утворили етнічну цілісність. Усіх слов'ян Йордан називає венедами, які діляться на склавінів (півд.-зах. група) і антів (східна група). Анти вперше з'являються на історичній арені під час наступу тюрксько-монгольсь¬кого племені гунів на Європу. Анти заселяли всю ниніш¬ню етнографічну територію українського народу і заснували союз племен, до якого наші північні сусіди ніколи не на¬лежали. Про це свідчать також археологічні дослідження. Анти вели довгі війни з візантійським царством, про що писали тогочасні грецько-візантійські автори (Агапій Міргінейський, Псевдо-Маврикій, Менандр). Займалися вони землеробством, скотарством і торгівлею, залишаючись у межах північного лісостепу. За інформацією Прокопія Кесарійського, ними не управляє хтось один, а народне віче — зібрання, і всі справи вирішуються спільно. Через те їхня влада хитка, а політика химерна. І в такому дусі писали про антів візантійські історики: вони дуже хоробрі й войовничі, одначе між собою незгідливі, в часи небезпе¬ки вибирають свого вождя, і тоді його авторитет народ визнає беззаперечно.
Якщо говорити про культуру, типову для антів, то її впер¬ше відкрито в могильниках біля с. Зарубинці на Київщині і звідси названо зарубинецькою (II ст. до н.е.— II ст. н.е.). Продовженням її була відкрита біля с. Черняхів (теж на Київщині) черняхівська культура, яку археологи датують II—V ст. н.е., що постала як синтез попередніх культур.
Для обох культур характерна, передусім, кераміка: ке¬раміку зарубинецької культури виробляли вручну, з чор¬ним або брунатним глянцем, а кераміку черняхівської куль¬тури — з сірим глянцем, за допомогою гончарного кола. Іншими словами, гончарне керамічне мистецтво "черняхівців" репрезентує вищий культурний ступінь. У похо¬ваннях черняхівської культури знайдено кераміку, миски, горшки, костяні гребені, намиста тощо. Знахідки черня¬хівської культурної доби виявили, без сумніву, високу куль¬туру наших предків — антів. У розкопах антських селищ знайшли численні бронзові й срібні прикраси антропо- і зооморфного типу VI—VII ст. Всі археологічне відкриті се¬лища антів вказують на високу хліборобську культуру: ви¬явлені рештки пшениці і проса. Розвинуте товарне вироб¬ництво хліба здійснювалося вже не лише задля обміну на продукти іншої праці. Хліб продавався за гроші, спочатку римські, а потім візантійські.