Культура Стародавньої України
План
1. Передслов 'янське населення України і його культура.
2. Розвиток слов 'янської культури на терені України. Взаємозв 'язок слов 'янських культур.
1. Кожна національна культура — культура суспільна, тобто культура точно означеної людської спільноти; це гру¬пова культура, проте водночас індивідуальна в тому розу¬мінні, що відрізняється у своїй конкретності від інших національних культур.
Для нас ця проблема важлива тим, що саме культура українського народу, котра виростала і формувалася на основі інших культур, остаточно сформувалась як самобут¬ня національна культура.
За визначенням видатного українського вченого О. Пріцака, на формування української культури вплинуло дві групи культуротворчих елементів.
Першу з них творять ті етнічні складники, злиття яких дало основу нашій культурі, а ними були: доіндоєвро-пейські, індоєвропейські, праслов'янські, балканські, іранські та алтайські народності.
Другу групу становлять античні, давньогерманські, візантійські і західноєвропейські складники. Ці чотири ланки утворюють, на думку О. Пріцака, культурні епохи, що їх пережила українська культура у своєму розвитку.
Також на формування української культури вплинули інші історично-географічні чинники, а саме: територія, раса, економічні умови, міграційні рухи.
Предки нинішніх українців осіли на території, яка мала дуже давню історію, а її населення перебувало у зв'язках з культурами інших народів стародавнього світу.
Сліди перебування людини на цих землях збереглися ще з часів старокам'яної доби — палеоліту, коли людство, в тому числі і жителі України, користувалося, в основному каменем і кременем. Найдавніші відомості про початки культури знаходимо в так званій мустьєрській добі палео¬літу (100 тис. років до н.е.). Тоді саме з'явилась в Україні неандертальського типу людина, яка ще, мабуть, не воло¬діла розчленованою мовою і не вміла приручати свійських тварин. До цієї ж доби належить найбільше відкриття, що зробило людство, — вміння видобувати вогонь.
Найдавніші пам'ятки мистецтва передісторичної люди¬ни на території України відносяться до доби пізнього па¬леоліту (епохи: оріньякська — солютрейська — мадленська — 25—15 тис. років тому). Так, розкопки біля с. Мізинь над р. Десною (Чернігівська обл.), с. Добраничівка (Чер¬каська обл.) та в с. Гінці (Полтавська обл.) відкрили нам життя стародавніх мисливців, їхні житла, подібні до на¬метів, були споруджені із дерева й кісток мамонта. Тут знайдено крем'яні знаряддя, що відзначалися різноманіт¬ністю і доволі майстерною обробкою.
Серед творів мистецтва найбільшої уваги заслуговують стародавні скульптури у вигляді невеликих статуеток, які мали б відображати образ матері в родовій громаді і збері¬гались у так званих родових святилищах. Особливістю мізинських статуеток є відсутність окресленої голови або ж обличчя. Крім жіночих статуеток, зустрічаються фігури тварин і людиноподібних зображень з кістки і ка¬меню.
Серед мізинських знахідок трапляються прикраси зі слонової кістки з геометричним орнаментом.
Знахідки мізинської культури, котра стала початком чи попередником відомої в центральній та західній Європі так званої мадленської культури, трапляються і в інших регіо¬нах України (на Київщині, Полтавщині), в Західній Україні (міста Теребовля, Золочів, Чортків), і вони доводять, що палеолітична людина, хоч расове і невизначена, мала свою типову мистецьку культуру.
Доба нового каменю — це доба великих змін (бл. 15 тис. років тому). Змінився клімат, (відступив на північ льодо¬вик), рівнобіжне змінювався побут людини. Замість печери людина йде жити в наземні будівлі — своєрідні хати, які утворювали поселення. З'явилися нові знаряддя виробниц¬тва з каменю (сокири, молоти, долота, ножі); з'являються лук і стріли. Полювання і рибальство стають головним заняттям. Згодом (7—6 тис. років тому) людина починає виробляти посуд з глини, оздоблений різними прикрасами, і відтепер гончарство значно полегшує її побут. Далі — розвивається обробіток землі і вирощування зернових. Хліборобською працею займаються переважно жінки. Розвивається будівництво, виникають житла поблизу озер, річок. Поволі людина виходить за межі своєї території, розвиваючи контакти з іншими країнами, зокрема мало¬азійського простору, де вже існувала високорозвинена куль¬тура. У цю добу значного поширення набуває орнамен¬тальна кераміка, яка з відповідним орнаментом на глині (лі¬нійки у вигляді шнурів) дістає назву шнурової.