Авторське право на художні твори в Україні

Варто зазначити, що законодавство Європейського Союзу з деяких положень застосовує інший підхід до врегулювання відносин щодо прав на відповідні об’єкти, ніж це передбачає національне законодавство, що є наслідком внесення відповідних змін до Цивільного і Господарського кодексів України, Закону та інших законодавчих актів.

Оновлений Закон передбачає новий підхід до врегулювання, наприклад, авторського права на службові твори, застосування права слідування, функціонування організацій колективного управління, запровадження нових термінів охорони певних об’єктів авторського права (фотографічні твори, аудіовізуальні твори, створені у співавторстві тощо), також встановлення відповідальності за несплату відрахувань (відсотків) виробниками та імпортерами обладнання і (або) матеріальних носіїв, із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах та інше.

Положеннями проекту Закону також максимально враховані вимоги Цивільного кодексу України, за умови якщо такі не вступають в суперечності з нормами директив Ради Європейського Союзу. Проектом Закону пропонується застосування нової системи договірних відносин, що є необхідною умовою запровадження практики договірних відносин як між суб’єктами авторського права і суміжних прав, так і між зазначеними суб’єктами і особами, які використовують об’єкти авторського права і/або суміжних прав, і через яких практично відбувається випуск у цивільний оборот творів та об’єктів суміжних прав – невід’ємної складової економічного та духовного життя суспільства.З прийняттям проекту Закону чинне законодавство України буде приведене у відповідність до положень законодавства Європейського Союзу, що регулює відповідні правовідносини, узгодить національні акти законодавства між собою, що сприятиме удосконаленню відносин у сфері інтелектуальної власності, зокрема охороні прав на об‘єкти авторського права та суміжних прав і подальшому розвиткові економічних відносин в Україні [15].

Та, не зважаючи на невеликі проблиски, питання охорони авторського права на інтелектуальну власність в Україні сьогодні більш ніж гостре – держава часто заплющує очі на порушення у сфері інтелектуальної власності, адже сама є чи не найбільшим піратом, грабуючи і своїх громадян, і себе. А масштаби цього безладу – від десятків до сотень мільйонів гривень. Наприклад, обсяг надходжень до державної скарбниці Білорусі за рахунок стягнень з реалізації авторських прав утричі перевищує кошти, які ця країна має від важкого машинобудування. Щороку втричі збільшуються відповідні доходи в Росії. А Україна могла б одержувати більше десятка мільярдів доларів на рік, якби захищала інтелектуальну власність, – вважає С. Кулаков, спеціаліст з питань інтелектуальної власності на аудіовізуальні твори.

Як приклад – стан українського кінематографу. Колись права на фільми мала держава, а тепер вони перейшли до конкретних людей – авторів, сценаристів, операторів. Якщо почати виплачувати режисерам, акторам, операторам, художникам, композиторам, музикантам належні їм за законом суми за прокат фільмів за їхньою участю, то з кожної винагороди вони сплачуватимуть напряму до держбюджету 13 відсотків подоходного податку. Щомісяця, щороку – все життя автора твору і ще 70 років по його смерті. Якщо є діти, онуки і навіть правнуки. Інша справа, що про таку норму, введену після 1991 року, майже не відомо широкому загалу. Але це правило діє, і ним можна скористатися, треба тільки, щоб сам власник чи його спадкоємці про це потурбувалися. Із 1991 року в Україні не було сплачено авторам винагород на суму понад два мільярди гривень. Відповідно держбюджет недоотримав 360 мільйонів [16].

Суперечливі тенденції в системі охорони „власного продукту” сприяють процвітанню „піратства” і тим самим вказують на неефективність сьогоднішнього підходу до захисту інтелектуальної власності. Теоретично право на інтелектуальну власність – одне з основних прав людини, але юридичний бік не завжди відповідає реаліям життя. Адже агітувати населення купувати ліцензовану продукцію, яка коштує в 2-3 рази дорожче від неліцензованої, а за якістю практично нічим не відрізняється, – більш ніж нелогічно. Для більшості ж підприємців штраф у розмірі від 170 до 340 гривень та конфіскація піратської продукції – незначне покарання.

Для того, щоб посилити контроль над оборотом продукту інтелектуальної власності, необхідно збільшити штат відповідних структур, а також фінансування. Слід також ввести єдину ліцензійну марку, оскільки наявність сьогодні її трьох видів призвела до того, що в марках плутаються як продавці, так й органи, що контролюють їхню діяльність.

Як не сумно це звучить, та бути „піратом” сьогодні й модно, і прибутково. Низька купівельна спроможність споживачів та велика кількість монополій у сфері поширення інтелектуального продукту запалюють перед індустрією „піратства” зелене світло. Як показує світова практика боротьби з піратством – це завдання в першу чергу друкарської індустрії, яке виконується методами ринкової конкуренції, а не тільки переслідуваннями органами влади. Більшість же юридичних нововведень зможуть тільки тимчасово зупинити потік розкраденої інтелектуальної власності на ринки. Плюс до всього однією з основних причин процвітання „піратства” так і залишиться низький життєвий рівень середньостатистичного покупця [17].