Авторське право на художні твори в Україні

З огляду на це показовим є той факт, що донедавна в Україні, багатій на археологічну спадщину, не було на належному рівні захищено права археологів. Та цю так звану “прогалину” ліквідовано – віднині археологи мають виняткове право на використання отриманої ними під час розкопок та досліджень інформації протягом більш тривалого часу (5 років після завершення цих досліджень), що дозволятиме краще захистити їхні права.

Пропозицію про доцільність поширення норм Закону “Про авторське право та суміжні права” на діяльність археологів було внесено Президентом України до закону, що регулює правові стосунки, пов’язані з охороною археологічної спадщини України, а також визначає права та обов’язки її дослідників. Парламент, приймаючи Закон, взяв до уваги й іншу пропозицію Президента, згідно з якою особи, винні у заподіянні шкоди археологічній спадщині України, мають нести відповідальність згідно із нормами законодавства. Законом заборонено реалізацію недержавними установами археологічних експонатів, що перебувають у власності держави [14].

Історія авторського права нерозривно пов’язана з пошуком і постійним удосконаленням форми управління авторськими правами. Необхідність захисту авторських прав, збору і виплати авторської винагороди вимагало від авторів створення структур, що забезпечували ефективне управління їх правами. Тому вже перші організації з управління авторськими правами (товариства, асоціації тощо), які створювалися за ініціативи авторів, включали в себе зазначені функції, передбачали створення мережі агентів, що забезпечували виконання цих функцій. Ці основні функції органів управління авторськими правами вдосконалювалися та стали основою сучасних організацій колективного управління авторськими правами.Рекомендовані форми колективного управління авторськими правами стали, з урахуванням національних особливостей, основною формою управління авторськими правами для більшості країн. Вимоги щодо організації колективного управління авторськими правами включалися до національних законодавчих актів. Національні організації колективного управління авторськими правами за своїм статусом створювалися як державні, так і громадські.

Основу системи колективного управління складає надання правоволодарями повноважень організації по колективному управлінню на управління їхніми правами: відстежування використання їх творів, ведення переговорів з користувачами щодо використання творів за відповідну винагороду, надання відповідних ліцензій на використання творів, збір авторської винагороди, її розподіл і виплата тощо.

Єдиною організацією колективного управління авторським і суміжними правами в Україні було державне підприємство “Українське агентство з авторських та суміжних прав”.

Указом Президента України від 15 грудня 1999 р. № 1573/99 “Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади” суттєво змінено систему державного управління сферою інтелектуальної власності. Відповідно до зазначеного Указу ліквідовано ДААСП України та прийнято постанову Кабінету Міністрів України від 4 квітня 2000 р. № 601 “Про утворення Державного департаменту інтелектуальної власності в складі Міністерства освіти і науки України”, основні завдання якого пов’язані із забезпеченням, в рамках своєї компетенції, реалізації державної політики, прогнозування і визначення перспектив пріоритетних напрямків розвитку в сфері інтелектуальної власності, організаційного забезпечення охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності [3].

Ще одним кроком поступу, метою якого є приведення законодавства України в сфері авторського права та суміжних прав до вимог актів законодавства Європейського Союзу та з урахуванням положень Цивільного кодексу України стало розроблення Міністерством освіти й науки України в 2006 році проекту Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів з питань авторського права і суміжних прав”.

Після повернення Кабінетом Міністрів України, проект Закону був доопрацьований з врахуванням пропозицій та зауважень Секретаріату Кабінету Міністрів України, викладених у експертному висновку (доручення Кабінету Міністрів України від 06.04.2006 № 54949/20/1-04). Також враховані пропозиції, надані європейськими експертами і міжнародними організаціями, зокрема Міжнародною конфедерацією спілок авторів та композиторів (CISAC), Всесвітньою організацією інтелектуальної власності.

Основною метою авторів розробки та доопрацювання Закону є імплементація міжнародних норм та усунення розбіжностей чинної редакції Закону України “Про авторське право і суміжні права” з міжнародними актами законодавства Європейського Союзу щодо охорони і захисту авторського права та суміжних прав. На сьогодні іншого альтернативного способу щодо забезпечення захисту прав суб'єктів авторського права і суміжних прав, передбачених проектом Закону, при використанні тих чи інших об’єктів авторського права і суміжних прав, немає.