Авторське право на художні твори в Україні
Як підтвердження – відсутність у Законі будь-яких регламентації щодо перебування у бібліотеках текстів у цифровій формі. І взагалі, бібліотеки там згадуються тільки у зв’язку з правом на „репрографічне відтворення екземплярів, які можуть бути втрачені [6]. (Визначення поняття репрографічного відтворення наводиться у статті 1 Закону: „факсимільне відтворення у будь-якому розмірі (у тому числі збільшеному чи зменшеному) оригіналу письмового чи іншого графічного твору або його примірника шляхом фотокопіювання або іншими подібними способами, крім запису в електронній (у тому числі цифровій), оптичній чи іншій формі, яку зчитує комп'ютер") [4].
Та не можна не помічати того, що сьогодні електронні ресурси за досить короткий час стали важливою альтернативою інформаційних джерел на традиційних носіях перш за все через зручність доступу, зберігання, копіювання та користування. Звичайно, кожна бібліотека може й має пишатися кількістю книг, журналів, газет тощо. Проте не слід забувати, що поступово на перший план виходять зовсім інші показники та критерії. Кількість одиниць зберігання, безумовно, була, є й буде одним із основних показників, які характеризують ту чи іншу бібліотеку, проте все частіше постають питання про розмір, зручність у користуванні, доступність, відповідність певним стандартам електронного каталогу бібліотеки, кількість книжок, періодики, ілюстративних матеріалів, доступних через Інтернет. Якою кількістю баз даних, електронних аналогів друкованих видань можуть користуватися читачі бібліотеки? Чи доступні ці ресурси ззовні, поза приміщенням бібліотеки? Для всіх чи лише для обмеженого кола читачів? Чи існує у бібліотеці довідково-бібліографічне, консультаційне та інші форми онлайнового обслуго-вування? Чи можуть читачеві вислати статтю з газети або журналу електронною поштою, надати тимчасовий Інтернет-доступ до підручника чи монографії?Ці та інші схожі питання для більшості українських бібліотек поки що залишаються без відповіді. І в Законі відповіді на них також немає. Хоча й не можна сказати, що ніхто з вітчизняних фахівців усерйоз не займається цими проблемами, проте складається враження, що робота ця почасти не координується й не супроводжується належною адміністративною та фінансовою підтримкою [7].
Наприклад, в Україні послуги з електронної доставки документів надають лише декілька бібліотек, в тому числі 4 публічні, які мають статус державних або обласних універсальних. На їхніх сайтах до відома користу-вачів доведено умови та порядок надання послуг з електронної доставки документів, на сайті однієї бібліотеки подаються зразки угод на обслуго-вування з електронної доставки документів.
Практично всі бібліотеки надають однаковий перелік документів, які надсилаються електронною поштою:
- статті із газет, журналів, збірників
- розділи або окремі сторінки із книг (обсягом до 30-50 сторінок)
- карти, атласи тощо.
При цьому на всіх сайтах розміщено інформацію (у формі рекомендації, попередження або заборони) щодо використання отриманих матеріалів лише з науковою чи освітянською метою.
На пересилання електронною поштою за запитами користувачів інших документів (творів), бібліотека повинна отримати дозвіл особи, яка володіє авторськими правами на ці документи, а також вирішити питання про виплату авторської винагороди. Але в Україні донедавна ніхто не зважав на норми Закону „Про авторське право й суміжні права". Можливо тому, що досі у вітчизняній судовій практиці ми не маємо випадку позову до бібліотеки чи іншої установи про порушення авторських прав у процесі надання послуг з електронної доставки документів. Незважаючи на це, проблема існує і її потрібно вирішувати [8] .
У цій сфері наша держава сьогодні значно відстає навіть від Росії, не кажучи вже про країни Заходу. Крім величезної кількості переваг, які б отримали від створення електронних бібліотек читачі, це також полегшило би життя самим бібліотекарям, зменшивши навантаження впродовж робочого дня.
Для того, щоб зрозуміти, що таке цифрова бібліотека, не варто аналізувати етимологію терміну або вдаватися до технічних подробиць. Через обмеження, що накладаються вітчизняними та міжнародними законодавчими нормами про авторське право, бібліотека не може переводити у цифрову форму будь-яку літературу, що знаходиться в її фондах. Потреба переведення в цифрову форму, перш за все, стосується історичних документів, старовинних та рідкісних книжок і фотографій. На відміну від віртуальної бібліотеки, створення цифрової вимагає значно менших коштів і вже сьогодні під силу кільком великим українським бібліотекам, які мають відповідне обладнання та фахівців. Певна робота в цьому напрямі вже ведеться й, ураховуючи об’єктивні обставини, досягнуто непоганих результатів, зокрема у Національній бібліотеці ім. В. Вернадського та Національній парламентській бібліотеці України [7].