Арт-ринок в Україні
Критики відзначали, що певним успіхом акції стало саме відродження арт-фестивалів 90-х років, що є безумовним стимулом для розвитку сучасного арт-ринку [18].
Не меншу увагу було приділено на сторінках преси "Великому скульптурному салону 2007", на якому було представлено близько 300 робіт 46 вітчизняних скульпторів. Його метою було не лише допомогти скульпторам знайти покупців та замовників своїх творів, а насамперед сформувати цивілізований арт-ринок, сприяти розвитку його інфраструктури, стимулювати якісну ієрархію арт-дилерів та експертів. Із цією метою до відкриття Салону видали каталог вартістю двісті гривень, в якому детально зазначено параметри скульптурних творів, матеріал, з якого вони виготовлені, та решту детальної інформації для потенційних покупців.
Організатори квітчасто розповідали про те, що вони відібрали найкращих вітчизняних скульпторів. Хоча, подейкували, що змогу експонувати в Салоні свої роботи отримали всі, хто мав можливість заплатити за місце тисячу умовних одиниць, крім того, майстри власним коштом мали дотранспортувати свої нелегенькі твори до Києва. Тому деякі скульптори купували один бокс на двох. Хто не платив грошима, розраховувався власними творами. Організатори радо на це погоджувалися, адже мистецтво дедалі дорожчає. В Україні достатньо охочих оздобити свої санвузли, передпокої, спальні, балкони чи паркові алеї творами мистецтва.
Тож, у пресі підкреслювали, що "Великий скульптурний салон" став своєрідним поштовхом і для митців, і для галеристів, і для колекціонерів. Акція також засвідчила, що нарешті і в Україні поширилася мода на мистецтво [19, 20].
Показником формування в Україні цивілізованого арт-ринку стала і поява в країні мистецьких аукціонів. Так, у Миколаївському художньому музеї ім. В. Верещагіна вперше в країні відбувся Всеукраїнський аукціон мистецьких творів. Його організаторами були Миколаївський аукціонний центр і Асоціація арт-галерей України. В Україні вже проводилися благодійні аукціони, які у переліку лотів мали мистецькі твори. Зібрані на подібних аукціонах кошти направлялися на користь дітей-сиріт, інвалідів, дитячих лікувальних закладів.
Аукціон у Миколаєві – суто професійний, спрямований на регулювання цінової політики на твори як сучасних майстрів, так і майстрів старої школи. Ця політика на сьогодні розбалансована і часто складається без урахування головних критеріїв, – імені автора та талановитості твору.Звісно, що покупець має право купувати те, що йому подобається. Але дуже часто він купує саме за принципом "подобається – не подобається", не звертаючись за порадою до експертів. Тож, справді цінні роботи вивозяться за кордон. А буває і так, що колекціонер–початківець купує за великі гроші "красиву" картину, а вже потім звертається до музею за експертизою і з’ясовує, що картина коштує максимум 100–200 доларів.
Тож, у наш час дуже актуальною стала атрибуція картин, гарантування їх якості. Саме таку якість гарантував аукціон у Миколаєві. У списку лотів не було випадкових імен. Було відібрано роботи авторів, вже перевірені та апробовані на різних художніх виставках, ярмарках, акціях тощо.
На торги було виставлено роботи відомих художників і скульпторів. Заможним людям, котрі взяли участь в аукціоні, запропонували картини таких знаних митців як А. Антонюк, В. Бахтова, А. Завгородній, І. Булавицький та інші. Всього в аукціоні взяло участь близько 50 осіб. Одним із найдорожче проданих експонатів виявилася невелика скульптура роботи І. Булавицького, яку придбали за 10 тисяч гривень [21, 22].
Але певне пожвавлення аукціонного та виставкового життя в Україні виявило і деякі негативні тенденції. Так, частіше стали виникати конфлікти, викликані появою фальшивих картин, що підписані ім’ям того чи іншого видатного українського художника. Проте лише поодинокі випадки підробок висвітлюються у пресі, а більшість подій залишається поза увагою громадськості.
Та усі межі припустимого були перейдені, коли в приміщенні Київського музею російського мистецтва відбулася виставка "Український живопис 1945–1989 років. З приватних колекцій", організована галереєю "Естамп". Виставка рекламувалася у ЗМІ, були випущені каталоги. Окрім інших творів зазначалося авторство картин Т. Яблонської – "Снедів", "Збір урожаю", "На базар", які експонувалися на виставці, хоча не були авторськими роботами. Картина "Весілля", що, можливо, й була авторським повтором однойменного твору художниці, але, спотворена невмілою реставрацією і доробкою, взагалі втратила ознаки, характерні для манери художниці.
На жаль, конфлікт, який виник ще за життя художниці, не вирішено досі – ні офіційних вибачень, ні спростувань. Каталог із підробками далі продається у галереї "Естамп". Звернення до суду про відновлення авторських прав Т. Яблонської поки що не дало вагомих результатів. Та донька художниці Г. Атаян продовжує захищати авторські права Т. Яблонської. До неї приєдналися і спадкоємці інших художників, авторські права яких теж було порушено, – І. Григор’єв, онук С. Григор’єва, О. Костецька, донька В. Костецького.