Арт-ринок в Україні
Ясна річ, що таке розуміння мистецького процесу загалом кон'юнктурне, продиктоване умовами ринку, але воно, безсумнівно, існує, змушуючи митця ламати під чиїсь канони власну манеру, темперамент і характер. "Тиск з боку ринку певною мірою страшніший за колишній партійний, – казав патріарх російського соц-арту Д. Плавінський. – Там був тільки батіг, а тут пряник, спокуса".
Також слід зазначити, що ставлення Заходу до сучасного українського мистецтва не дуже змінилося у порівнянні з попередніми десятиліттями. Це мистецтво маловідоме, про нього майже не пишуть. Навіть презентабельні альбоми-монографії на кшталт книги французького дослідника В. Маркаде не в змозі вплинути на ставлення до мистецтва чергових "аборигенів". Джентльменський набір тих, хто ним займається в українському варіанті, як правило, обмежується І. Рєпіним і С. Васильківським. Із сучасних – І. Остафійчук, Е. Андієвська і С. Лопата, як "автор гривні". Втім, існують також інші художники, які на своїй батьківщині мали б стати національним скарбом, але на Заході вони не пошановані. Чи стають вони від того менш цінними? Чи є Захід показником в оцінці їхньої творчості, а також цінності для світового мистецтва? Адже говорячи нині про рівень тамтешнього ринку, не слід забувати, що якби сьогодні виставити на якомусь престижному аукціоні твори тієї ж Е. Андієвської, а поруч музейного О. Сластьона з І. Їжакевичем, то Е. Андієвська (яка, до речі, мешкає у Мюнхені) продалася б за значно вищу ціну. Тому що вона відома і визнана сучасною західною публікою [9].
Зрештою, феномен відомості стосовно "знаних" художників – феномен цілком західний. Це явище характерне для світу необмежених можливостей, де за складання каталогу, видання буклету, написання монографії може засісти напівписьменний "спеціаліст". Натомість люди в Україні іноді вірять у подібні містифікації не тому, що такі совкові, а тому, що звикли довіряти друкованому слову і не звертають уваги на очевидні, здавалося б, речі. Скажімо, на те, що сама по собі оцінка Заходу нічого не важить, себто вона визначає лише благодушне зацікавлення тамтешніх мистецтвознавців певною особою, звідки й виростає значущість тієї останньої. Довіряти ж думці про те, що про когось "монографії пишуть" і він "у всьому світі відомий", варто за умов, якщо вам знана механіка здобування такої "слави". Адже на Заході монографії пишуть про все підряд. Іноді зловлять якого-небудь таргана – і давай про нього монографію писати, тільки гранти встигай отримувати! Чи стає після цього той тарган "у всьому світі відомий"?
Таким чином, до соціокультурного процесу залучається прихований інстинкт кон’юнктурника і відбувається перебудова свідомості, внаслідок чого приходить час для творення "того, що треба". Ліберальні наші куратори від мистецтва можуть, звичайно, порадіти тому, що все відбувається саме так. Насправді ж власної самобутності нашим художникам не те щоби не вистачає, просто вже давить їх розірваний світ, дискретна свідомість і розсмикане на всі боки безрадісне буття. Та "витіснити" культуру доволі-таки важко – без неї цивілізації просто не існує, і процес цей відверто самогубний, оскільки головним суддею виступає ринок. І багато хто з молодих, потенційно талановитих художників, на жаль, підкорюється його диктату [9].Все ж, не зважаючи на існуючі проблеми, арт-ринок в Україні потроху набуває обертів. Зокрема, попри закиди у бездіяльності, преса зафіксувала активізацію роботи мистецьких галерей, які є одним з головних учасників арт-ринку. Так, новостворена столична галерея сучасного мистецтва "Колекція" уперше запропонували незвичний для українського арт-ринку комплексний підхід до кожної виставки: починаючи від відбору художників високого рівня і завершуючи спеціальним обслуговуванням клієнтів галереї. Для кожної виставки випускається спеціальний каталог високої якості. Із художником укладається індивідуальна угода на передання ексклюзивних прав на представлення його творів мистецтва й продаж їх. Головна ідея "Колекції" – виставляти як іноземних художників, які мають визнання, так і українських, створювати з ними цікаві проекти та відкривати нові імена. Виставковий зал обладнано системою професійного галерейного освітлення, а також спеціальними стендами, з допомогою яких (за потреби) можна збільшити експозицію [10].
Оригінальністю, мистецькою свіжістю відзначалися проекти ще однієї нової столичної галереї галерея "Da Vinci". Галерею створили Б. Ахсанов та О. Алексенко як міжнародну. В її колекції репрезентовані художники України, США, Франції, Італії, Голландії, інших країн Європи. У колекції зберігаються твори знаних українських майстрів, зокрема, Г. Атаян, Б. Данилова, П. Бевзи, О. Пінчука, О. Тістола, І. Павельчук, П. Лебединця, Ю. Горбачова, О. Клименка, О. Мась та інших. Галерея презентує також російських митців з Санкт-Петербурзької Академії мистецтв А. Пахомова, К. Лі, О. Яніна, С. Репіна, В. Сухова. Здійснювалися презентації, проводилися арт-клуби за участю відомих діячів культури і мистецтва, бізнесменів, політиків. Партнерами галереї виступають ЗМІ, творчі, мистецькі установи, інституції, різні професійні організації, що сприяють реалізації високопрофесійних арт-програм [11].
Про успішність галереї "Da Vinci" свідчить і той факт, що на початку 2007 року її філія відкрилася у столичному торговельному комплексі "Арена". Дивне місце, зважаючи на те, що картини експонуються поряд із ширвжитком та ресторанами. Однак цей хід власники закладу використовують уже не вперше – влаштовують мистецькі оази саме на бігових доріжках грошовитих мисливців за дорогим крамом та делікатесами [12].