Художні особливості Українського костюма. Естетичні властивості матеріалів одя¬гу
Вишивка низинкою вирізнялася чіт¬кістю плаского узору і бездоганністю виконання. Нитки для неї вживали ба¬вовняні (Поділля, Галичина) та вовняні (Закарпаття). На Поділлі переважала низинка, виконана червоними і чорними нитками. В карпатських селах була по¬ширена поліхромна низь: червоні, зелені, жовті тони на чорному тлі або чорні, сині, зелені, жовті — на червоному. По¬декуди на Закарпатті побутувала моно¬хромна (червона або чорна) низь. Цією технікою оздоблювали жіночі та чоловічі сорочки — вставки, рукави, коміри, ман¬жети і пазушки.
До лічильних вишивок належало набирування, поширене на Київщині та Чернігівщині. Шилося набирування зліва направо дрібними стібками, які стели¬лися паралельно горизонтальним ниткам тканини. На голку набирали парну кіль¬кість ниток, кожен наступний стібок кла¬ли правіше на віддалі, яка дорівнювала половині довжини стібка.
На Чернігівщині набирування вико¬нувалося біллю — лише білими лляними нитками, а на Київщині — чорними, червоними, жовтими й білими. Цією техні¬кою оздоблювали чоловічі та жіночі со¬рочки. В жіночих сорочках набирування часто поєднувалося з настилуванням. Набирування суцільно покривало певну частину одягу, не залишаючи чистого полотна. Узори завжди геометричні: різноманітні модифікації ромба, ламані лінії, трикутники тощо.Наприкінці XIX ст. по всій Україні поширилася вишивка хрестиком, яка ви¬тіснила трудомісткі вишивальні техніки. Хрестиком оздоблювали жіночі й чолові¬чі сорочки, запаски та білі полотняні спідниці-фартухи (на Бойківщині), го¬ловні убори — хустки та чепці. Орнамен¬тальні мотиви, виконані хрестиком, були геометричні та рослинні (натуралістичні й стилізовані).
У селах Західного Поділля трап¬лялася вишивка півхрестом, якою при¬крашали рукави і вставки жіночих соро¬чок. Нитки використовували вовняні, узори — завжди геометричні.
В Галичині була поширена техніка під назвою городоцький шов — від міс¬течка Городок поблизу Львова. Це поєд¬нання техніки двобічного петельчастого шва, яким виконані орнаментальні моти¬ви (вужики), і гладі, котрою вишивали круглі чи напівкруглі місяці та півмісяці. Композиція узору, вишитого городоцьким швом, лінійна. Колорит вишивки — червоний та білий, іноді з незначним вкрапленням чорного кольору.
У бойків була поширена вишивка по брижах, тобто на дрібних густих зборах. В основному вона вживалася для оздоб¬лення чоловічих та жіночих сорочок, а також спідниць-фартухів. У сорочках ви¬шивка розміщувалася на рукавах (біля вставок і чохлів), а іноді на грудях. Багатством вишивки по брижах визна¬чалися чоловічі сорочки Сколівщини (на грудях і спині, а також біля манжетів і на плечах). У спідницях такою вишив¬кою оздоблювали верхню частину — коло пояса.
Вишивка по брижах мала подвійну функцію: закріплювати дрібні збори і прикрашати одяг. Узори тут легкі, про¬зорі, завжди геометричні. Нитки вжива¬лися вовняні, натурального (коричневого або чорного) кольору, а також бавов¬няні — червоні та сині. В сорочках За¬карпаття узор щільно застилав поверхню брижів.
Вільна гладь (гаптування) застосо¬вувалася по всій Україні переважно для декорування суконного, полотняного та хутряного одягу (сорочок, хусток, свит, кабатів, бунд, кожухів, дівочих стрічок). На відміну від лічильної гладі гапту¬вання не було пов'язане з певною кіль¬кістю ниток. Унаслідок цього воно дава¬ло криволінійні форми рослинного орна¬менту: квітів, пуп'янків, пагінців, листя, стебел. Поверхню узору густо зашивали паралельними стібками вовняними чи бавовняними нитками, в результаті чого він виходив дещо опуклим,
В арсеналі народної вишивки було багато додаткових технік, які виступали поряд з основними й слугували для об'єднання всієї композиції. Такими були стебнівка, позаголковий стіб, ланцюжок, косичка, решітка та ін.
Деякі з додаткових технік у певних місцевостях несли головне декоративне навантаження. Так, позаголковий стіб на Покутті, виконаний одноколірними нит¬ками, суцільно заповнював певну частину одягу. Стібки клали в різних напрямках, і внаслідок світлового заломлення на повністю зашитому фоні виступав ромбо¬подібний узор. Цією технікою вишивали також невеликі «коліщата», які розмі¬щувалися вертикальними смугами на спині та грудях жіночих сорочок або в шаховому порядку густо вкривали рука¬ви. Як правило, це робили товстою вовняною ниткою, завдяки чому візеру¬нок рельєфно виступав над полотном.
Стебнівкою (штапівкою), яка давала легкий, майже прозорий контур, оздоб¬лювали жіночі сорочки на Поділлі. Стебнівка побутувала і на півночі Львів¬щини, де нею прикрашали чоловічі со¬рочки та полотняний рукавний одяг — кабати. Виконувалася вона лляними бі¬леними чи сірими воскованими нитками. В сорочках Буковини стебнівка полег¬шувала дещо важку суцільну вишивку, об'єднувала всю композицію декору. Стебнівка півдня Тернопільщини мала зовсім інший характер. Застосування товстих вовняних ниток давало узор рельєфний і густий, що покривав устав¬ки і рукави жіночих сорочок. Хоч вишив¬ка виконувалася одним кольором (чор¬ним, коричневим, темно-синім), геомет¬ричний орнамент із мотивом ламаної кривої робив певний світлотіньовий ефект.