Художні особливості Українського костюма. Естетичні властивості матеріалів одя¬гу

Художня своєрідність, естетична і функціональна довершеність традиційно¬го костюма українців можуть бути роз¬криті лише за умови комплексного до¬слідження художніх особливостей та за¬собів, видів, способів і технік декору¬вання одягу, а також композиційних прийомів об'єднання елементів убрання в цілісний комплекс. Отож поняття «ху¬дожні особливості традиційного костю¬ма» включає в себе такі складові:

1. Естетичні властивості матеріалів одягу:

колір та його художньо-емоційне сприйняття; барвники; народні прийоми фарбування;

поєднання різнохарактерних та різнофактурних матеріалів як художній засіб;

народні способи орнаментації тка¬нин: декоративне ткання, вибійка, ви¬шивка.

2. Прийоми формоутворення основ¬них компонентів убрання; крій, про¬порції.

3. Способи нанесення декору безпо¬середньо на одяг (нашивні прикраси).

4. Орнаментальні мотиви та колорит оздоблення.

5. Розміщення декору.

6. Народні композиційні прийоми створення комплексів, одягу; способи поєднання та носіння компонентів убрання.

Аналіз перелічених складових в їх¬ньому тісному взаємозв'язку дає змогу простежити динаміку розвитку народних художніх прийомів, хід творчих пошу¬ків народних майстрів, викликані зміна¬ми у традиційній культурі, пов'язаними з конкретними історичними подіями, соціально-економічними перетворення¬ми в суспільстві, які не могли не позна¬читися на зміні естетичних уявлень. Розглянемо ці складові детальніше.

Естетичні властивості матеріалів одя¬гу. Колір та його художньо-емоційне сприйняття; барв¬ники; народні прийоми фар¬бування. Важливою етнічною, соці¬альною, естетичною ознакою був колір матеріалів, котрі використовувалися для народного одягу. Виконуючи декоратив¬ну функцію, колір, як і орнамент, висту¬пав засобом вираження народного світо¬гляду, психології, смаку, підкреслював буденність або святковість одягу, виділяв обрядовий одяг, передавав статевовікові градації. Колір був своєрідною образ¬ною мовою, втілюючи поняття чистоти, благородства, сили, довголіття, родючо¬сті, символізував людські почуття: ра¬дість, сум, кохання тощо. Колір народ¬ного одягу перебував у гармонії з навко¬лишньою природою, відбиваючи такі усталені уявлення, пов'язані з нею, як білий світ, червоне сонце, чорна ніч і т. ін.

Колористика в одязі зберігається найбільш стійко; тому-то колір матеріа¬лів має важливе значення для висвітлен¬ня питань етногенезу, етнічної історії, етнокультурних взаємовпливів. У давньослов'янському одязі найпоширеніши¬ми були білий колір і різні відтінки червоного — червлений, багряний. Саме білий і червоний кольори переважали у традиційних однотонних та орнаменто¬ваних тканинах східних слов'ян до кінця XIX — початку XX ст.

Основне тло у традиційному костюмі українців — натуральні кольори само¬робних матеріалів. Кольорову тканину та прядиво селяни одержували або самі, фарбуючи їх у домашніх умовах, або ж . віддаючи ремісникам (красильникам, синильникам, вибійникам, дубильникам). Із домотканого валяного сукна натураль¬них білого, сірого або чорного кольорів

шили верхній одяг. Колір сукна, як ми вже знаємо, визначався місцевими тра¬диціями, залежав від призначення одягу, добробуту хазяїна та певною мірою зу¬мовлювався породою овець. Найцінні¬шим вважалося сукно з білої спеціально митої вовни. З такого сукна шили на¬рядні жіночі свити на всій території Середньої Наддніпрянщини, юпки на Лівобережжі, куцини і латухи на Поліссі, гуглі в західних областях. Чорний колір навіть зовсім нового пояркового сукна мав коричневий відтінок, а після недовго¬го носіння поступово прибирав більш світлі тони. Таке сукно використовува¬лося для чоловічого верхнього одягу типу свити, гуньки, манти, чуги. Сукно, пофарбоване у червоний колір, зберегло¬ся у гуцульських сердаках та штанях-крашеницях.