Художні особливості Українського костюма. Естетичні властивості матеріалів одя¬гу
Вишивка. Локальні особливості були характерні і для численних технік вишивки, які здавна були поширені в Україні. Одяг оздоблювали головним чи¬ном лічильними техніками, які передба¬чали точний підрахунок ниток. Такими були занизування, настилування, низин¬ка, набирування, мережка та ін.
Однією з найдавніших технік вишив¬ки було занизування (інші назви — напротяганки, заволікання, заволоканє, підволікання), яке повністю імітувало узорне перебірне ткацтво. Особливість цієї техніки в тому, що узор вишивався справа наліво відразу по всій ширині полотна і був двостороннім (якщо з од¬ного боку він виходив червоним, то з другого — білим). Для занизування ха¬рактерна графічна чіткість. Нитки вико¬ристовували в основному червоного ко¬льору, іноді його доповнювали чорний та синій. Узори, вишиті занизуванням, суворо геометричні: ромби, хрести, лама¬ні лінії, восьмипелюсткові розетки та ін.
Ареал поширення занизування — Во¬линь і Полісся. Ним оздоблювали встав¬ки, рукави, коміри і переди жіночих сорочок.На значній території України було поширене настилування (інші назви — лиштва, стелення, гладя). Це делікатна і точна вишивка, краса якої полягає в без¬доганному ритмі рисунка, в чіткості вико¬нання. Настилування робили паралель¬ними стібками, розділеними однією нит¬кою. Оскільки вишивальна нитка була товщою від нитки полотна, виникав опук¬лий рельєфний узор. Настилування було найбільш поширене на Полтавщині, Чер¬нігівщині, Півдні України, побутувало воно також на Київщині, Поділлі, Воли¬ні, в Галичині та на Закарпатті. В різних районах України вишивка настилуванням виконувалася нитками різного ко¬льору. Найпопулярнішим було вишиван¬ня білими лляними нитками (біллю). Часто для більшого контрасту виши¬вальну нитку брали сіру, невідбілену або ж підфарбовану в попелясто-синю¬ватий колір. На Волині, Київщині, част¬ково Поліссі вживали червоні нитки, іно¬ді червоні з білими, на Поділлі — жовті, а в Галичині поєднували чорні та білі нитки.
Технікою настилування вишивали жіночі та чоловічі сорочки, дуже часто поєднуючи її з ажурними вишивками — вирізуванням, мережкою і виколюван¬ням. Це своєрідні й оригінальні техніки, в яких яскраво виявився тонкий худож¬ній смак народу.
При вирізуванні обшивали білими або кольоровими нитками невеличкі квадратики, які після цього прорізували ножем. Узори при цьому були завжди геометричні; вони називалися: вирізуван¬ня косе, вирізування на чотири дірочки, вирізування книшикове, вирізування хрещове, вирізування з хмеликом, вирі¬зування орлове та ін. Ажур вирізування підкреслював пластику білого настилування і тим самим підсилював вираз¬ність орнаменту.
Ареал найбільшого поширення вирі¬зування припадав на Полтавщину. Цією технікою оздоблювали сорочки також на Київщині, Поділлі, Чернігівщині, Во¬лині, Покутті, частково в Закарпатті.
По всій Україні застосовувалася тех¬ніка мережки (митниця, цирка, решіт¬ка), яка, крім декоративної, виконувала утилітарну функцію — зшивання швів.
Для мережки у певній частині одягу висмикували горизонтальні нитки залеж¬но від ширини узору. Найпростішою формою мережки був прутик, який одно¬часно підшивав рубець і утворював ряд дірочок. Мережки вишивали в основному нитками білого чи сірого кольору, а на Буковині та Поділлі — ще й жовтого.
Для зшивання окремих частин одягу в чоловічих та жіночих сорочках, у плах¬тах вживали техніку змережування. Деякі різновиди змережування, крім практичного, мали й декоративне зна¬чення. Такими були розшивка і шабак, поширені на Поділлі та Чернігівщині. Розшивка — це широка смуга з ромбіч¬ним узором, виконана білими і червони¬ми нитками. Шабак вишивали різно¬кольоровими нитками, які ритмічно чер¬гувалися.
Близькою до вирізування за декора¬тивним ефектом і способом виконання була техніка виколювання (колення), поширена в основному на Чернігівщині, Покутті, а спорадично — по всій Україні. Внаслідок проколювання в полотні діро¬чок і обметання їх по колу відповідним швом утворювалася легка ажурна вишив¬ка. Часто виколювання поєднували з хрестиком, вирізуванням та настилуванням. Узори, виконані виколюванням, як і вирізуванням,— геометричні. Виколю¬ванням оздоблювали чоловічі та жіночі сорочки, а на заході Закарпаття — та¬кож спідниці-фартухи.
Однією з давніх і розповсюджених технік вишивання була низинка (низь, низя), яка побутувала на Поділлі, в Га¬личині та на Закарпатті. Нею вишивали узор із виворітного боку, при цьому ви¬шивальна нитка лягала паралельно осно¬ві полотна. Внаслідок виходив двосто¬ронній узор, як і при занизуванні. За характером вишивання низь поділялася на декілька типів: кругла низя; лиса низя; страпата низя; низя, з лиця шита; сліпа низя та ін.