Художні особливості Українського костюма. Естетичні властивості матеріалів одя¬гу
Для ткання шорців застосовували нитки червоного, білого, зеленого, жов¬того кольорів. Серед технік художнього ткання виділялися човникове ткання «під дошку» і ручний перебір. Викона¬ний цими техніками з товстого прядива орнаментальний мотив виступав над основним полем тканини. Подібним чи¬ном оздоблювали й краї вже названих старовіцьких хусток, а також переміток і спідниць-андараків на Волині, Поліссі та Подністров'ї.Вибійка. Серед узорних тканин особливе місце належало вибійці, яка була поширена в Україні у XVIII — пер¬шій чверті XX ст. Вибійчасті тканини виготовляли вдома, на ярмарках чи в се¬лах майстри-вибійники. У західних об¬ластях їх називали маляр, мальовники, димкарі, друкарі, друкарі полотен. Вибій¬ка виконувалася двома техніками: верх¬нього і резервного (кубового) вибиван¬ня; іноді застосовували комбінації обох технік.
Для виготовлення вибійки необхідні були різьблені з обох боків дошки, шкі¬ряні подушечки (грибки, толочки), яки¬ми наносили фарбу, розтерту на олії, а також валок чи палиця. Дрібні мотиви орнаменту вибивали за допомогою мета¬левих пластинок чи цвяшків, які встав¬ляли в дошку.
Простішою і більш давньою була тех¬ніка верхнього вибивання, при якій різьб¬лену дошку, змазану фарбою, наклада¬ли на полотно. Зверху її придавлювали іншою дошкою та били довбенькою або качали валиком, аби «взялася» фарба.
Найбільш поширеною була моно¬хромна вибійка, виконана чорною чи темно-синьою фарбою. При виготовлен¬ні поліхромної вибійки на полотно спо¬чатку наносили орнамент темним кольо¬ром. Після висихання фарби вибивали інші деталі орнаменту, використовуючи для кожної фарби нову дошку. Майстри вміло поєднували кольори у поліхромній вибійці: коричневий з жовтим, оранже¬вим і зеленим; синій з білим, червоним і т. п. Поліхромна вибійка була поши¬рена на Середній Наддніпрянщині, част¬ково — в західних областях України.
Рідше виготовляли вибійку резерв¬ною (кубовою) технікою. При цьому використовували не фарбу, а спеціальну масу (набійку, вапно), яка правила за
резерваж. Нанесена на полотно за допо¬могою різьблених дощок, вона оберігала тканину від фарби (місця, покриті вап¬ном, залишалися білими). Друга назва цієї техніки виникла тому, що фарбу¬вання тканини відбувалося у великих бочках — кубах. Майстрів, які виготовля¬ли тканини таким способом, називали синильниками, бо вони користувалися в основному привізним барвником — інди¬го — синього кольору. Кубова техніка вимагала більшого виробничого осна¬щення, а тому не застосовувалася ман¬дрівними майстрами.
Орнамент вибійок був геометричний, рослинний, рідше — анімалістичний. Геометричний орнамент складався з по¬здовжніх смуг (рівних, ламаних, хвиля¬стих), ромбів, овалів, зубців, коліщат, шестикутних зірок, квадратів і т. п. Ці мотиви мали назви: полосатка, полосатка у дві смужки, зернятка, горошок, бань¬ки, вовчі зуби, клинці з кривулькою.
Рослинний орнамент складався з лис¬тя, стебел, квітів. Ці мотиви називалися: квіточки, чічки, галузаня, на пшеничку, на перець, сливки, кружальця, барвінканя. Часто рослинний орнамент по¬єднувався з геометричним.
Орнаментальні мотиви компонували¬ся в лінійному, шаховому чи вільному укладі. Лінійні композиції вибійки були побудовані на ритмічному чергуванні поздовжніх смуг (однакової чи різної ширини) і узорів, які заповнювали простір між ними,— зірочок, кривульок, коліщат, овалів або ж гірлянд із листя та квітів.
При шаховому укладі орнаментальні мотиви (дрібні фігури чи букети квітів) розміщувалися рядами у відповідному порядку. Часто при такій композиційній побудові поле вибійки заповнювали дріб¬ними елементами — крапками, штрихами і т. п. При вільному розміщенні рослинних мотивів усе поле вибійки вкривали пласким малюнком, який рівно¬мірно слався по полотну.
Вибійка мала широке застосування як одягова тканина в усій Україні (за винятком закарпатських бойків та гуцу¬лів). Із смугастої та клітчастої вибійки шили штани і верхній полотняний одяг— кабати, полотнянки. Вибійка з рослин¬ним орнаментом в основному йшла на пошиття жіночих спідниць — димок, мальованок, друкованиць.
Із розвитком текстильного виробни¬цтва ремесло вибійників поступово зане¬падає. Дешеві фабричні тканини майже зовсім витіснили вибійку, але ще довгий час у ній зберігалися кращі традиції цього своєрідного народного промислу.