Розвиток інтелекту
Завдяки шкільній освіті діти дізнаються, що таке Сон¬це, Місяць та зірки, з чого складається сонячна система, чим зумовлені грім та блискавка, дощ та засуха, чим виклика¬ються захворювання та як їх уникати. Діти дістають уявлен¬ня про основні закони природи та їх зв'язок з явищами при¬роди. Традиційні міфи не витримують конкуренції з цим потоком інформації. Це призводить до уніфікації уявлення про світ у освічених людей, і, як наслідок цього, до фено¬мена десакралізації. Проте світосприйняття маленького ес¬кімоса, так само як і бушмена, зовсім не скидається на сві¬тосприйняття маленького француза.
А загальна школа якраз і була покликана навчити дітей універсальній мові. До того ж, капіталістична промисловість вимагала великої кількості грамотних працівників, вільних від забобонів, В індустріальному суспільстві люди реалізу¬ють свої можливості в рамках професійних занять, які вимагають довготривалого, систематичного навчання. За¬гальна підготовка, формування широкого кругозору є не¬обхідними для наступної спеціалізації діяльності. В свою чергу, здійснення такої спеціалізації є важливою функцією сучасної освіти. Тобто загальна, спільна в своїй основі сис¬тема освіти стала одним з найважливіших інститутів найбагатших євроамериканських країн.
Освіта є продуктом не тільки писемної, книжкової куль¬тури, а й культури повсякденної. В кожному суспільстві ді¬яли і діють два способи передані досвіду соціальної культури. Перший відбувається через систему освіти, яка визначає і ви¬словлює критерії оцінок і напрацьовані людством цінності і систему знань, які необхідні кожній людині для виконан¬ня своїх соціальних функцій.
Другий шлях освіти людини складається стихійно в її по¬всякденному житті. Він фіксується і передається через сис¬тему традицій, звичаїв, щоденних необхідних дій чи в мов¬них висловах. Тобто освіта може отримуватись шляхом спіл¬кування і наслідування. Звичайна людина засвоює більшу частину особистого інтелектуального світогляду з досвіду і способу життя свого оточення. Його культура здається цій людині однорідним цілим. Вона має обмежене уявлення про історичну глибину культури і її різноманітність.
В цій сфері передаються і щоденні форми культури, від¬творюються архетипи, накопичується життєвий досвід, повідомляється часто вельми складна система позанаукових засобів пізнання, стереотипів поведінки. Тут формуєть¬ся здоровий глузд і повсякденні форми розумової діяльно¬сті. Це період засвоєння чужого досвіду життя. Цей досвід засвоюється людиною, що росте, ще задовго до надбання свого власного досвіду і саме тоді, коли вона ще не здатна на критичні самостійні роздуми і свідомий вибір. Засвоє¬ний як первинна інформація, цей досвід створює достат¬ньо міцні системи переваг, які потім корегують весь по¬дальший процес освіти особистості.
При цьому всі найдосконаліші системи освіти суттєво виправляються, оскільки людина засвоює не тільки ідеали необхідного, а й досвід щоденного життя з усіма його по¬милками і хибами, а також ілюзіями, які здатні відтворюва¬тись з покоління в покоління.
В процесі освіти співіснують в єдності і протиріччі раці¬онально обґрунтовані контексти культури і система знань, а окрім того ще й ірраціонально-спонтанні, інтуїтивні фор¬ми — утопії, ілюзії, міфи. Надія людства на те, що за допо¬могою освіти розсіється морок невігластва, або щезне все таємниче, мало зрозуміле і не пояснюване доказами розу¬му, не справдилася. Буття людини, як і вона сама, супереч¬ливі. Вони поєднують в собі як сутнісну визначеність, так і парадоксальність. Ці крайнощі можуть співіснувати окре¬мо в різних ситуаціях і ускладнювати вибір людини.
Система освіти, враховуючи все це, орієнтується на раці¬ональні засоби освоєння дійсності, вчить людину раціо¬нальному пізнанню всього сущого, вчить приборкувати емо¬ції і інтелектуально визначати напрями вольових дій. Проте й у звичних умовах повсякденного життя людина часто живе майже рефлекторно, користуючись автоматизмом доведених до досконалості звичних дій. Ці усвідомлені і рефлекторні типи поведінки, якими людина оволодіває в різних формах в стабільному суспільстві, діють упорядковано.
А в суспільстві, що переживає кризу, ці два типи поведін¬ки розходяться впритул аж до розколу. В освіті існують про¬тиріччя, суперечності між індивідуальною свободою вибо¬ру учнем форм і змісту освіти, з одного боку, і строгою упо¬рядкованістю, системністю і дисциплінованістю процесу пі¬знання.Та система освіти, що склалась, наприклад, в Росії ще за Петра 1-го, а остаточно сформувалась в радянський період, це система світської освіти. В 1918 р. в країні відбулась фун¬даментальна реформа системи освіти. Це була третя така ре¬форма за всю історію Росії і перша в XX ст. Вона була орієн¬тована на західні зразки і базувалась перш за все на засво¬єнні наукових знань.
Правда, з самого початку існування радянська влада в Ро¬сії стала проводити так звану «культурну революцію», яка не мала аналога в світі. «Культурна революція» була одним з трьох пунктів плану побудови соціалізму в країні. Метою цієї революції було ліквідувати неграмотність і виховати громадян Росії в дусі марксистської ідеології. Засобами ж були обрані початкові школи, лікнепи (організації з ліквіда¬ції неграмотності), хати-читальні, гуртки в клубах тощо. В них навчали грамоті та рахунку як дітей, так і дорослих. Вважалося, що культурна революція буде продовжуватися доти, поки всі покоління радянських людей не стануть спра¬вжніми марксистами.