Розвиток інтелекту
Успіхи науки.
В кінці XIX — на початку XX століття помітно просуну¬лось вперед наукове суспільствознавство. Це був час віри в прогрес, заснований на розвиткові наукового знання і його застосування у всіх сферах суспільства. Однак з'явились ми¬слителі, які під впливом реальних історичних подій, а та¬кож, виходячи з труднощів, які супроводжували спроби на¬укового дослідження суспільства, висловлювали сумнів і в прогресі, і в універсальності наукових (науково-природни¬чих) методів пізнання і перетворення дійсності.
XX століття ознаменувалось бурхливими подіями, які знайшли відображення в розвиткові соціальної теорії. Сут¬тєво просунулись вперед соціальні науки — економічна те¬орія, правознавство, політологія, соціологія, психологія та інші науки. А на філософському рівні продовжувалось пе¬реосмислення принципів XIX століття, яке свято вірило в прогрес і у всесилля науки.
Недоліки цивілізації, створеної наукою і технікою, не¬здатність науки вирішити багато які з виключно людських проблем призвели до появи в соціальній філософії теорій, які містили в собі сильний антинауковий елемент.
По-перше, сумнівною видавалась універсальність науко¬вих методів і їх дослідницька ефективність. Такі напрямки в філософії, як герменевтика, екзистенціалізм, прямо вказува¬ли на обмеженість науковоприродничих методів пізнання, їх нездатність дослідити світ людини. Подібні переконання базувались на констатації своєрідності області історії і куль¬тури, де діють свідомість людини і свобода волі. Заперечува¬лась наявність в області соціальних явищ тих законів, які співвідносились з законами природи. Подібні установки ре¬алізовувались і в окремих соціальних науках. Наприклад, в історії набула популярності школа Анналів, теоретики якої розвивали принципи неокантіанської теорії пізнання.
По-друге, підкреслювалась багатозначимість наслідків технічного прогресу, шкідливість і навіть ворожість ство¬реної наукою і технікою цивілізації у відношенні до люди¬ни. Такі мотиви відчутні в неофрейдизмі і екзистенціалізмі.
Після фундаментальних наукових відкриттів першої по¬ловини XX століття розумова атмосфера світу різко зміни¬лася. «Кінетична енергія газів, ейнштейнівська механіка, квантова теорія поля докорінно змінили те уявлення про нау¬ку, яке ще вчора було загальним. Уявлення це не стало менш високим — воно зробилося більш гнучким. На місце остаточ¬но визначеного останні відкриття в багатьох випадках вису¬нули безкінечно можливе; на місце точно вимірюваного — по¬няття вічної відносності міри» (Марк Блок).
Наука — це процес пізнання, який полягає в тому, щоб, перетинаючи межу природи і культури в обох напрямках, досягти істини. Відповідно до Гегеля, через зведення об'¬єктивного до суб'єктивних понять наука і філософія праг¬нуть подолати їх протилежність. Бертран Рассел стверджу¬вав, що сучасну науку конституювали два інтелектуальних інструменти — винайдений античними греками дедуктив¬ний метод, а також вперше широко використаний Галілеєм експериментальний метод. Дедуктивний метод дозволив гре¬кам створити математику, філософію і логіку. А логіка ста¬ла засобом самоорганізації культури.
Наука представляє сукупність логічних суджень, які складаються з понять. Обмін же поняттями — це, власне, засвоєння і передача знань. Знання ж — це засвоєна люди¬ною інформація. Знання законів розвитку природи і суспільс¬тва називається наукою. Наукове знання містить в собі пе¬редбачення.
Отже, поєднання дедукції з експериментом породило на¬уку. А наука, за висловом акад. І.Павлова, це знаряддя ви¬щої орієнтації людини в оточуючому світі і в самій собі. Як бачимо, вчені невтомно зводили будову академічної науки, спочатку створивши її саму, а потім знайшовши їй відповід¬ну назву. Наука (в сукупності з культурою і освітою) стала інфраструктурою просвітництва.
Причини західноєвропейського поступу з кінця пізньо¬го середньовіччя й по наш час закладені у взаємодії трьох компонентів культури: власного типу економіки, техніки і науки. Переломний період у взаємодії науки, техніки і еко¬номіки датується XIX століттям. Саме тоді зародилась сис¬тема НТК (науки, технології, капіталізму).
На початок XX ст. наука стала новим ідолом західної культури. Неопозитивістами були вироблені основні кри¬терії, що дозволяли визначити, чи є знання науковим. Ці критерії представляли собою характеристики методу дослі¬дження. Як прихильники емпіричної філософії, неопози¬тивісти визначали істинність знання через експеримент і конкретний факт. В євроамериканських країнах наука ста¬ла головною продуктивною силою суспільства. Здобутки науки, винаходи і технологічні нововведення стали рушія¬ми економічного розвитку країн і матеріального добробуту людей.Коли ми вивчаємо західне суспільство і культуру впро¬довж століть, то стає помітно, що наукові відкриття і винаходи з'являються все швидше. В результаті цього виникає і росте капіталістична економіка, а релігійний характер ми¬стецтва змінюється на світський і чуттєвий. Змінюється аб¬солютистська етика і мораль, поширюється матеріалізм. З'являється і набирає силу протестантизм, відбувається без¬ліч інших змін. Якщо К.Маркс вважав, що ці явища пов'я¬зані зі змінами в економіко-технологічних умовах, то М.Вебер стверджував, що зміни відбуваються у зв'язку з появою протестантизму. Правда, міра впливу релігії на роз¬квіт НТК скоріше мінімальна. Цілком ймовірно, що несакральний характер природи міг мати певне значення у по¬ширенні техніки, проте будь-який зв'язок християнства з зародженням природничих наук нічим не підтверджений.