ПРОБЛЕМИ МОРАЛЬНОГО ВИХОВАНИЙ І САМОВДОСКОНАЛЕННЯ ОСОБИСТОСТІ В ІСТОРІЇ ФІЛОСОФСЬКОЇ ДУМКИ
Подібне уявлення про мораль і її роль неминуче вело до «фізіологізації» людських емоцій. Наприклад, Декарт у руслі природничо-наукового підходу таким чином аналі¬зував любовне почуття, його корисність для здоров'я лю¬дини: «...Я помічаю тільки при одному коханні — тобто коли воно не супроводжується ні радістю, ні бажанням, ні пе¬чаллю,— що пульс б'ється рівно, частіше й сильніше, ніж звичайно, в грудях відчувається приємне тепло, а травлен¬ня в шлунку відбувається значно швидше. Отже, ця при¬страсть корисна для здоров'я».
Тривалий час релігійна етика відігравала роль методо¬логії в аналізі проблем морального виховання особистості. Згідно з ученням церкви центр управління почуттями, емо¬ціями, поведінкою людини слід шукати й знаходити поза нею, поза межами світу людини — в Богові. Через свою нікчемність, слабкість фізичну й духовну людина просто не наділена здатністю до самоконтролю, можливістю управ¬ляти своїми пристрастями. Декарт же шукає «важелі уп¬равління» в самій людині.Додержуючись традицій матеріалістично мислячих тео¬ретиків, філософ звертається до результатів дресирування тварин і виявляє зв'язок висновків з проблемою, яка роз¬глядається. «Це корисно знати для того,— вказував Де¬карт,— щоб навчитися управляти своїми пристрастями. Але оскільки при деякому старанні можна змінити рух мозку у тварин, позбавлених розуму, то очевидно, що це краще можна зробити у людей і що люди навіть зі слабкою ду¬шею могли б здобути надзвичайно необмежену владу над усіма своїми пристрастями, якби доклали достатніх зусиль, щоб їх дисциплінувати і керувати ними».
Визнаючи цінність пристрастей у житті індивіда, Де-карт віддавав належне й своєрідній ролі моралі, яка була покликана тримати ці пристрасті в певних рамках. Оскіль¬ки вихід за останні багатий на страждання, він має припи¬нятися. Давши природничо-наукове обґрунтування моралі, зв'язавши її з психологією, Декарт іще очевидніше показав необхідність розриву етики з теологією.
У пантеїстичній теорії А. Е. К. Шефстбері (1671—1713) етика найтіснішим чином пов'язана з естетикою. Об'єктив¬на природна краса розкривається, згідно з Шефстбері, в людській діяльності як моральне добро. Мораль і мистецт¬во дуже близькі одне до одного. Естетично ідеалізуючи мо¬раль, філософ не приймає тієї «брудно гендлярської» іпо¬стасі моралі, якої вона набула в буржуазному суспільстві, що тільки формувалося. Мистецтво як практика впливає на індивіда морально піднесено. Епоха великого мистецтва, наближення якої пророкував Шефстбері, була покликана насамперед навчити «розуміти поетичну й моральну Істину, красу почуттів, піднесеність характерів...». Таким чином, філософ сформулював принцип єдності морального й есте¬тичного аспектів виховання нового типу особистості. Мо¬ральна особистість розумілася Шефстбері як естетично ді¬яльний, естетично сприймаючий суб'єкт.
Список літератури
1. Бакштановский В. И. Согомонов Ю. В. Введение в теорию управле¬ния нравственно-воспитательной деятельности. Томск, 1986.
2. Варга А. Я. Семья и формирование личности. М., 1984.
3. Василюк Ф. Е. Психология переживания: анализ преодоления критических ситуаций. М., 1984.
4. Дубинин Н. П., Карпец Й. Й., Кудрявцев В. Н. Генетика, поведение, ответственность (о природе антиобщественних поступков и путях их преодоления) М., 1982.
5. Жить достойно: Проблеми нравственного воспитания молодежи. М., 1984.
6. Козьірев Ю. Н. Этическая пропаганда в образовательной деятельно¬сти общества // Ежегодник философского общества СССР. 1989— 1990. М., 1990.
7. Коменский Я. А., Локк Д., Руссо Ж. Ж., Песталоцци Й. Г. Педагогическое наследие. М., 1989.
8. Лесгафт П. Ф. Семейное воспитание ребенка и его значение. М., 1991.
9. Лессинг Г. З. Воспитание человеческого рода // Ежегодник Философ¬ского общества СССР. 1989—1990.
10. Нравственное воспитание: проблемы теории и практики. М., 1979.
11. Орлое Ю. М. Восхождение к индивидуальности. М., 1991.