ПРОБЛЕМИ МОРАЛЬНОГО ВИХОВАНИЙ І САМОВДОСКОНАЛЕННЯ ОСОБИСТОСТІ В ІСТОРІЇ ФІЛОСОФСЬКОЇ ДУМКИ

Значне місце у своєму останньому творі «Закони» від¬водить моральному вихованню Платон (427—347 до н. е.). Він виходить (як і Сократ) з положення, згідно з яким мо¬ральність має джерело поза людиною й поза суспільством. Що ж стосується моральних якостей (чеснот), то вони від¬повідно до схеми, викладеної в діалозі «Теєтет», так само, як і знання, одвічно властиві (природжені) душі людини. Вроджений характер чеснот виявився дуже доречним при обґрунтуванні поділу ідеальної держави на касти мудреців-філософів, стражів-воїнів, ремісників і землеробів (раби, як відомо, права на душу не мали). Таким чином, вихо¬вання покликане, за Платоном, лише розкрити те, що од¬вічно закладене в людині, оформити її потенції, що посту¬пово розгортаються, стимулювати їх, не дозволяючи їм при цьому набути спотвореного характеру.

У найдосконалішій державі кожен стан — каста мусить виконувати те, що йому доручено. Виконання кожним своїх обов'язків забезпечує дотримання в державі справедли¬вості, торжества законів. Однією з функцій морального ви¬ховання Платон вважав «підкріплення законодавства». Відповідно головним завданням морального виховання в ідеальній державі ставало формування як норми практики добровільного підкорення законам. «...Треба розглянути, які якості дають змогу людині якнайкраще прожити своє життя. І вже не закон, а похвала й осуд повинні тут вихо¬вувати людей і робити їх покірними та слухняними тим за¬конам, які будуть видані». Як зазначає В. Г. Іванов, мо¬ральний порядок в ідеальній державі Платона може бути виражений прислів'ям: «Швець знай своє шевство, а в кра¬вецтво не лізь».

Справедливості ради зазначимо, що реалії дійсності зму¬сили Платона визнати відсутність необхідного зв'язку між походженням людини з того чи іншого стану та її мораль¬ними й інтелектуальними чеснотами-якостями. Ось чому філософи-правителі, виконуючи ряд обов'язків, повинні ра¬зом з тим здійснювати відбір, своєрідну селекцію дітей від¬повідно до їхніх моральних якостей, розподіляти дітей між станами, а коли необхідно, то й перерозподіляти їх. За ви¬словом Платона, “мідь чи залізо” в душі дитини, до яко¬го б стану вона не належала, довічно й незмінне закріплює її в числі стану землеробів і ремісників. Домішки «золота» чи «срібла» у дитини нижчого стану дають їй змогу бути зарахованою або до стану правителів або до стану стражів.

Самовдосконалення особистості Платон розглядає в тіс¬ному взаємозв'язку з ідеєю обов'язку. Будучи свідком про¬цесу руйнування основ традиційної моралі («неписаних за¬конів» у повсякденному житті й державно-політичній прак¬тиці), того стану в суспільстві, коли «все перебуває у війні зі всіма як у суспільному, так і в особистому житті й ко¬жен із самим собою» 3. Платон виходив з уявлення про лю¬дину як про моральну істоту в тій мірі, в якій вона здатна вийти за межі свого особистого буття. Вдивляючись у себе крізь призму цілого, всього суспільства, людина відкриває моральний стрижень, певний центр, який робить осмисле¬ною її індивідуальну життєдіяльність. Цей стрижень — бла¬го держави, «щоб було щасливе все в цілому...» Отже, в діяльності істинно моральної особистості має переважати загальнозначущий суспільний зміст. Справжній громадянин мусить керуватися не особистим благом, а благом держави на, яке, в свою чергу, виступає способом морального під¬несення особистості. Переконання, про роль яких говорив Демокріт, у Сократа тільки тоді стають міцною опорою діяльності особистості, коли усвідомлюються нею як істин¬ні. Інакше кажучи, зведення доброчесності до знання й ото¬тожнення її зі знанням стають формою утвердження мо¬ральної суверенності особистості.

Якщо традиційне виховання виходило з розуміння мо¬ральних норм як установлених волею предків чи навіть самими богами, то, згідно з Сократом, ці норми перш ніж стати регуляторами поведінки людей у суспільстві повин¬ні бути обґрунтовані з допомогою розуму людини. Не слі¬пе схиляння перед авторитетом, але здатність керуватися свідомо засвоєним переконанням, уміння протистояти, спи¬раючись на істинні знання, помилковій думці інших є ба¬жаним результатом морального виховання.Оцінюючи значення цього своєрідного перевороту в по¬глядах на сутність людини, Регель писав: «...центральним пунктом усього всесвітньо-історичного перевороту, що скла¬дає сократівський принцип, є те, що місце оракулів зайня¬ло свідчення духу індивідуумів і що суб'єкт узяв на себе акт прийняття рішення»'. Таким чином, щоб зрозуміти природу цього суб'єкта, необхідно залишити поза увагою все те, що складає його справжню природу (прагнення до втіх, користі, щастя), зосередивши увагу на тому, що при¬внесене культурою — етичними знаннями.

Значне місце у своєму останньому творі «Закони» від¬водить моральному вихованню Платон (427—347 до н. е.). Він виходить (як і Сократ) з положення, згідно з яким мо¬ральність має джерело поза людиною й поза суспільством. Що ж стосується моральних якостей (чеснот), то вони від¬повідно до схеми, викладеної в діалозі «Теєтет», так само, як і знання, одвічно властиві (природжені) душі людини. Вроджений характер чеснот виявився дуже доречним при обґрунтуванні поділу ідеальної держави на касти мудреців-філософів, стражів-воїнів, ремісників і землеробів (раби, як відомо, права на душу не мали). Таким чином, вихо¬вання покликане, за Платоном, лише розкрити те, що од¬вічно закладене в людині, оформити її потенції, що посту¬пово розгортаються, стимулювати їх, не дозволяючи їм при цьому набути спотвореного характеру.