Західноєвропейські зачіски і костюми XVII століття

Перше, що відрізняє спідницю жіночого плаття другої чверті XVII ст. від попередніх іспанських форм,— це відсутність жорсткого вертюгадена. У 20-х роках він зовсім зник навіть у пом'якшеному валиковому варіанті, і спідниця вже спадала прямо вниз від талії вільними складками, призбираними до ліфа. При цьому більша частина складок концентрувалася на боках і ззаду (мал. 84 д). Широка висока талія і незначне розширення донизу робили спідницю майже рівною. У костюмах знаті й багатої буржуазії плаття, крім нижньої спідниці, обов'язково .мало дві основні, повної довжини спідниці: внутрішню — фріпон і верхню —модест. Загальноприйнятий розподіл кольорів і декору між модестом і фріпоном зводився до правила: модест мав бути темнішим від фріпона і пошитим з гладенької, без узорчатої тканинти Здебільшого модест не мав переднього розрізу ,і тільки піднімаючи його, показували фріпон, внаслідок чого підтикання і підколювання модеста (мал. 84 ж, з) набуло відтоді повсюдного пошпрення, насамперед у середовищі міської буржуазії. Здійснювалося воно різними способами: або підколюванням біля пояса аграфом, або просовуванням у розрізи в поясі, або підтиканням за пояс. При цьому одні підбирали кінці модеста так, що він створював навколо фріпона складки-напуски із загорнутої вдвоє тканини (мал. 84 й) інші, навпаки, призбирували й підтикали модест у верхній або середній його частині, а підняті кінці, тобто поділ, звисали донизу (мал. 84 в). Урізноманітнювалися способи підбирання модеста й за напрямком: то спереду, то ззаду, то з боків. Показування фріпона шляхом переднього трикутного розрізу модеста застосовувалося рідко навіть у парадних платтях знаті.Мал. 85. Західноєвропейські верхні жіночі плаття, плащі. Друга чверть XVII ст.: а, б) плаття для роботи (б— спідниця підібрана); в) мисливський онгрелін, г) плащ-покривало на голову (костюм вдови); д) вузький наплічний безрукавий плащ з відкладним коміром; е) коротка пелерина.

Дуже важливою частиною жіночого костюма другої чверті XVII ст. було розстібне верхнє плаття, яке розвинулось з іспанської а ля ропи через його нідерландський приталениії варіант і в Франції дістало назву а ля роб (мал. 85 а). Воно складалося із короткого приталеного, розстібного, розкритого спереду ліфа з високою талією, до якого пришита в зборку, теж розрізана на всю довжину, рівна спідниця. Ця спідниця була або повної довжини, навіть закінчувалась невеликим шлейфом, або коротшою від спідниці плаття. Іноді спідницю роба підбирали й підколювали на боках пряжками, а її передній розріз зав'язували розташованими через певні проміжки бантами (мал. 85 б). Роб мав широкі, короткі, до ліктів, розрізані спереду рукава, кінці яких зв'язували стрічкою з бантами (мал. 85 б) або розеткою на згинах рук. Рідше зустрічалися повні, довгі, до кисті, «шведські» рукава, але теж з перехопленими посередині розрізами, з бантами або розетками.

Вузький плащ із широким відкладним коміром, що прикривав тільки плечі (мал. 85 д), ще подекуди зустрічався в Німеччині. Ширше застосування мали короткі пелерини (мал. 87 в, г, д) завдовжки до ліктів або талії, їх носили і в дворянських колах, і в середовищі буржуазії або як накидку для виходу на вулицю, або в домашньому костюмі (мал. 87 в). першу шили із цупких матеріалів, з відкладним комірцем, підбивали або облямовували хутром, укладали в трубчасті складки; другу — з полотна, батисту або шовку, нерідко обшивали мереживом. Крім вдівго-родянок, жінки майже зовсім не носили плащів, за винятком простої довгої накидки, яку надівали на голову й плечі в негоду (мал. 85 г). Верхнім одягом знаті, головним чином для верхової їзди та полювання, був жіночий окгрелін (мал. 85 в) — завдовжки / до стегон розстібна куртка, з короткими, до ліктів, широкими рукавами, яку одягали " поверх плаття не застібаючи. Важливим елементом жіночого костюма в народі й серед буржуазії залишався фартушок, найчастіше довгий і вузький, який нерідко підбивали й підтикали збоку.

Мал. 86

Схема крою ліфа західноєвропейського жіночого плаття. Друга чверть XVII ст.: а.) перед; б) спинка; в) начеревник-лопать; г). баска лопатями.

Мал. 87

Комірці, горжетка західноєвропейських жіночих платтів. Друга чверть XVII ст.: а) складний напівстоячий відкладний комірець; б) горжетка; в, г, д) короткі пелерини.Жіноче взуття залишалося переважно такого самого типу, як і на початку століття (мал. 88 а, б). Основним його видом були туфлі на високих (до 8 см) каблуках, які часом заходили далеко під підошви. Форма каблуків була різною — від прямолінійних до конусовидних з невеликим розширенням унизу. У народі носили туфлі з низькими плоскими каблуками. Крім старого типу закритих туфель-черевиків, простих, буденних, характерних насамперед для буржуазії і народних мас, відтоді вперше почали побутувати більш відкриті вирізані фігурні туфлі з перетинками., або сколювані пряжками, або зав'язані стрічками. При цьому носки спочатку зберігалися загострені, дещо підняті догори, а потім — плоскі, видовжені, квадратні. Поряд із звичайними туфлями вдома почали носити так звані пантофлі, тобто туфлі без задників, хоч і на каблуках. Виходячи на вулицю в негоду, поверх туфель, особливо нарядних, нерідко надівали верхнє взуття у вигляді різної глибини півтуфель. Вони мали товсту шкіряну, дерев'яну або коркову підошву. Жіноче взуття почали шити вже із шкіри, хоч зберігалось і матер'яне: у знаті — атласне, в буржуазії — суконне, бархатне. Для нарядних туфель улюбленим був білий колір, але зустрічались і кольорові яскравих тонів; буденні чорні або сірі були популярні серед буржуазії і бюргерства. Прикрашали взуття вишивками барочного рослинного узору різнокольоровим шовком (навіть золотом і сріблом), а також аплікаціями з кольорової шкіри, декоративними розетками спереду (мал. 88 а) або збоку. Вушка бічних лопатей і «язичків» туфель, що сходилися на підйомі, застібали ґудзиками, зав'язували стрічками або сколювали пряжками (мал. 88 б) й аграфами. В буржуазних колах панчохи носили шовкові скравих тонів з перевагою червоних і синіх кольорів. Волосся піднімали ззаду догори й підбирали на потилиці, залишаючи її відкритою. Відповідно до напівстоячих, ще досить високих ззаду комірів, це правило проіснувало майже до половини століття, в усякому разі, до 40-х років. Волосся заплітали в косу різної товщини й густоти і укладали над потилицею кільцем, спочатку плоским, а потім усе вищим, створюючи на маківці конусовидний виступ (мал. 89 в, е). На боках зачіски з'явилися здутості, так звані буфони (мал. 89 а), що великою мірою визначили характер прибирання голови. Ці буфони дуже старанно оформляли шляхом легкої напівзавивки, нагромадження дрібних кучерів у вигляді кілець, укладки численних коротких вертикальних локонів, збивання і начісування волосся, яке щільно прикривало вуха. Доповнювалася зачіска обов'язковим чубком, чітко відмежованим від гладенько зачесаного назад верхнього волосся горизонтальним проділом або валиком. Чубок був або густим, рівно підстриженим, або, пізніше, трохи рідшим, з кількох невеликих завитих кучериків, випущених на чоло (мал. 89 б, д). Плоска, ніби пригладжена й придавлена зверху, здута з боків буфонами з чітко означеною горизонтальною лінією чубка, ця зачіска доповнювала ряд властивих для силуету другої чверті XVII ст. розширень: у плечах, на яких лежав широкий відкладний комірець, у здутих рукавах, у високій, а тому широкій талії. На цьому тлі почала чітко вирізнятись нічим не прикрита шия.