Західноєвропейські зачіски і костюми XVII століття
Мал. 62
Західноєвропейські чоловічі штани, взуття. Друга чверть XVII ст.: а) поколінні широкі відкриті внизу штани з галантами, панчохи, черевики з розетками; б) вузькі, нижче колін, штани, черевики з розетками; в) довгі чоботи з розтрубами; г) високі чоботи з розтрубами; д) поколінні штани, панчохи, черевики з пряжками; е) поколінні штани, чоботи з розтрубами розтруб чобота спущений донизу); в) вузькі довгі штани, нагомілники, чоботи з лійкоподібними розтрубами; ж, з) чоботи з чашоподібними розтрубами (ж — довгі штани з розрізами внизу, з — довгі штани з галантами).Особливою своєрідністю в чоловічих костюмах 1625—1650 pp. відзначалося взуття. Повсюдно переважали чоботи, які ввійшли навіть у придворні нарядні костюми. При цьому високі іспанські чоботи (хоч і збереглися, особливо на початку періоду і здебільшого у військових, мал. 62 г) поступилися місцем коротким франко-голландським, які не сягали навіть колін (мал. 62 в). Проміжною ланкою між цими двома типами чобіт були високі чоботи з розтрубами, які відкочували нижче колін. Деякі з них просто відгинали вниз, інші, після першого закоту донизу, знову піднімали догори, створюючи подвійну складку, яка нагадувала чашу. З 1635 р. й відкочені високі чоботи були витіснені короткими, до рівня литок, а часом спускалися значно нижче. Всі вони мали широкі розтруби двох провідних форм — лійкоподібної (мал. 62 е) і чашоподібної (мал. 62 ж, з). У першому типі зустрічалися широкі тарілкоподібні розтруби, які під час руху змушували широко розставляти ноги.
Мал. 53
Західноєвропейські чоловічі зачіски, комірці. Друга чверть XVII ст.: а) напівдовга зачіска з каденетом, борідка-рояль, напіввідкладний комірець; б, в, г) довгі гладенькі зачіски, відклані комірці (б — борідка-муш, в — каденет, «комір г — борідка-рояль); д) зачіска з підв'язаними на кінцях передніми довгими пасмами-каденетами, круглий комірець; в) напівдовга зачіска з каденетом, мереживний комірець; е) зачіска пуританина («круглоголовий»), «комір Кромвеля»; ж) вигляд з) коротка зачіска, відкладний напівстоячий вузький комірець (народний тип).
Мал. 64 Західноєвропейські чоловічі головні убори. Друга чверть XVII ст.: а, б) ширококрисі капелюхи з пір'ям; в) пізній капелюх з високим наголовком; г) ярмулка з підшитим до неї довгим волоссям.
Виникнення коротких чобіт при поколінних штанах або панталонах, що ледь досягали литок, висунуло проблему оформлення підколінної частини ноги, нерідко не прикритої ні чоботом, ні штанами. Вирішувалася вона застосуванням спеціальних нагомілників у вигляді накрохмалених полотняних циліндрів, натягнутих на панчохи від кісточок до лінії під коліном; часто зібрані в зморшки і складки, вони майже завжди виглядали поміж чоботами й штанами (мол. 62 в, е). До нагомілників пришивали оборки із мережив і батисту. Крім того, особливо в розкішному, ошатному одягові, мереживом викладали ще й внутрішній бік розтрубів чобіт (мал. 61 г, ж,). Панчохи, шовкові або вовняні, іноді з вишитими стрілками, носили з черевиками протягом усього періоду. Як і чоботи, черевики побутували серед дворян, насамперед у придворних костюмах, і особливо серед буржуа, які уникали модних коротких чобіт. Черевики робили напіввідкриті з перетинками, що йшли від задників довгими «язиками», які закривали підйом ступень. На підйомі зав'язувався бант чи прикріплювалась дуже пишна розетка (мал. 62 а, б), а іноді, наприклад, у голландців,— пряжка (мал. 62 д). Для виходу на вулицю, особливо у негоду, часто взували верхні черевики без задників, що замінювали калоші, їх виготовляли із шкіри на товстій дерев'яній підошві.
У народному одягові продовжували широко використовувати матер'яні гетри, які прикривали гомілки і верх ступень (мал. 60 в). Матер'яне чоловіче взуття поступово зникло з ужитку. Носки шкіряного взуття стали квадратними, на кінець періоду значно видовжившись; підбори залишалися досить високими (до 5 см). Звичай носити шпори дуже поширився в цивільному одягові дворян, причому відмінною особливістю їх були великі шкіряні на шпорники.
У "чоловіків побутувала в основному однотипна зачіска — довге, що вільно спадало на плечі, незавите волосся (мал. 63 б). Відхилення від цього типу в дворянському середовищі зустрічалися лише на початку і в кінці періоду, коли волосся підстригали коротше (приблизно до рівня плечей або потилиці) і завивали, а також в Іспанії, де довгого волосся взагалі не носили (мал. 63 з). При напівдовгих та довгих зачісках бічне пасмо (звичайно, ліве) часто відрощували значно довшим, і воно перетворювалося на кучер-каденет, який спускався спереду на плече і груди (мал. 63 а, в, г). Такі кучері іноді заплітали внизу кіскою або завивали й нерідко прикрашали на кінці бантом або талантом (мал. 63 е). Зустрічалися і зачіски з двома каденетамп (мал. 63 д). Зачіски з довгим волоссям урізноманітнювались деталями: то з центральним проділом (мал. 63 д), то з рівно підстриженим чубком (мал. 63 е), то з випущеним на чоло кучером, то з зачесаним назад від чола волоссям (мал. 63 а). Коротко підстрижене волосся тоді носили тільки певні кола буржуазії, наприклад, пурптани-індепенденти в Англії (мал. 63 в), рідше військові в Німеччині і Швеції, а ще рідше — трудящі маси у місті і селі. Буржуазія носила переважно довге або напівдовге модно зачесане волосся. Саме в той час, вперше почали з'являтися парики, що іноді замінялися невеликою ярмулкою, до внутрішнього боку якої були прикріплені довгі пасма чужого волосся (мал. 64 е).Перевазі одного типу чоловічої зачіски відповідала й однорідність прибирання волосся на обличчі. При поголених щоках повсюдно панувала вузька борідка, яка перетинала підборіддя, починаючись від нижньої губи і закінчуючись клином, що стирчав униз. Вона відома під назвою рояль (мал. 63 а, г), що означав «королівська». Ця борідка була різної довжини і ширини. В тому разі, коли, починаючись під губою, вона мала вигляд невеликого короткого пучка, що не спускався до краю підборіддя, її називали мушем (мал. 63 б). Комбінування рояля і муша на одній бороді одночасно становила досить рідкісний варіант так званої двопучкової бороди (мал. 63 д). Вуса, завжди помітно закручені догори, до бороди не дотикались і були то довшими, то ширшими. Самі вуса без бороди носили, як правило, тільки молоді чоловіки. Ще більш уніфікованими, ніж зачіски я оформлення волосся на обличчі, були чоловічі головні убори. Протягом усього періоду незмінними були ширококрисі фетрові, суконні капелюхи чорного, сірого, бежевого, блакитного кольорів. Носили їх набакир, насунутими на очі, з різними способами відгортання крисів. Основні відмінності у фасонах зводилися до того, що до 1645 р. ці капелюхи мали відносно невисокі наголовки (мал. 64 а, б). Пізніше у них зменшились криси, а форма високих наголовків нагадувала форму зрізаного конуса. При цьому переважаючим оздобленням постійно було пір'я, особливо страусове, забарвлене в різні кольори, розташоване горизонтально,