Західноєвропейські зачіски і костюми XVII століття
Загальна характеристика періоду.
XVII ст. – період пізнього феодалізму, коли мануфактурне виробництво, що зародилося в його надрах ще в попередню добу, продовжувало швидко розвиватися, створюючи вже систему буржуазних відносин — капіталістичний суспільний уклад. У відповідності до цього процесу в Західній Європі перемогла нова форма політичної організації панівного класу дворянства — абсолютна монархія. Абсолютна монархія,— писав К. Маркс,— виникає в перехідні періоди, коли старі феодальні стани занепадають, а з середньовічного стану городян формується сучасний мас буржуазії, і коли ні одна з сторін, що ведуть боротьбу, не взяла ще гору над іншою». У XVII ст. феодально-абсолютистська держава досягла найвищого розквіту, ще зберігаючи в основному своє прогресивне значення організатора об'єднання країни і становлення нації, а також захисника торгово-промислових підприємців. Лише наприкінці століття почала помітніше виявлятися реакційна суть абсолютизму як оплоту феодального ладу і знаряддя гноблення народних мас.
«Класичною» країною розвитку абсолютної монархії і її розквіту в XVII ст. була Франція. Тут у середині століття абсолютна монархія вступила в смугу своєї найвищої могутності. Влада короля стала необмеженою, феодальна знать перетворилася на придворних, а дворянство— на служилий стан, в усьому залежний від королівської ласки. Французька буржуазія була ще слабкою, незрілою і змушена задовольнятися підлеглим становищем у країні, підтримуючи абсолютну монархію. Недаремно типовою фігурою в середовищі французької буржуазії XVII ст. став «міщанин у дворянстві», який прагнув цілковитого наслідування дворянства.
Голландія і Англія, навпаки, в XVII ст. пережили вже буржуазні революції, найраніші в світі: Нідерландська революція спалахнула в другій половині XVI й закінчилася на початку XVII ст. (1609), Англійська революція — в середині XVII ст. (1640—1660). Ці революції були наслідком більш швидкого процесу первісного нагромадження капіталу й розвитку капіталістичного виробництва в обох країнах уже починаючи з XVI ст., через що буржуазія перетворилася на велику самостійну соціальну силу. Обидві революції, підтримувані широкими народними масами і частиною «обуржуїзненого» дворянства, яке взялося до капіталістичного підприємництва, завершилися перемогою буржуазії і сприяли швидкому розвиткові нового, капіталістичного суспільного укладу. Проте жодна з цих революцій не принесла народним масам матеріального добробуту і свободи. Експлуатацію - феодальну було замінено не менш жорстокою експлуатацією капіталістичною.
В обох країнах перемога була неповною. В Англії буржуазія, налякана наростанням народної революції, пішла на компроміс з абсолютною монархією і змушена була поділити владу із земельною аристократією. Цей компроміс був остаточно закріплений після спроби відновити абсолютизм під час реставрації Стюартів (1688—1689) у вигляді обмеженої парламентом конституційної монархії. Голландія, хоч і перетворилася на республіку, але владу в країні було захоплено реакційною олігархією купців, яка підтримувала союз із дворянством і проводила антидемократичну політику.
В обох країнах трудящі народні маси — основна рушійна сила революції — не змогли скористатися з плодів перемоги, і їхнє економічне становище мало чим відрізнялося від становища народних мас у країнах, де неподільну владу маг абсолютизм. Соціальні контрасти в XVII ст. стали ще гострішими: в середовищі панівних класів продовжувала зростати розкіш, а особа короля і весь його двір оточені були небаченими розкошами і пишнотою, які мали репрезентувати необмежену королівську владу з ореолі величі і блиску. Так, наприклад, фаворит Людовіка XIII Сен Марс мав у своєму гардеробі 300 пар взуття. Під час одного з парадних виходів французького короля Людовіка XIV його костюм був прикрашений діамантами, що коштували 14 мільйонів золотих ліврів. За королем і придворними пнулась і решта дворянства й почасти буржуазія (за винятком суворих пуритан), яка була не від того, щоб похизуватися своїм зростаючим багатством.На житті європейських народів у XVII ст. дуже гостро відбивалися війни, які залишили глибокий слід у їхньому побуті. Тридцять років (1618—1648) тривала війна, що охопила майже всі великі країни Європи. У другій половині XVII ст. велися нескінченні торгово-економічні війни і збройна боротьба за панування в Європі і па морях. На початку XVIII ст. (1701—1713) спалахнула війна «за іспанську спадщину», в яку знову було втягнуто всі провідні європейські держави. Ці війни, так само як і нерівномірний економічний розвиток деяких країн, призвели до значних змін у співвідношенні сил найважливіших держав Західної Європи. Франція у другій половині XVII ст. стала гегемоном на континенті, тією чи тією мірою поширюючи свій вплив на інші країни. Іспанія в XVII ст., навпаки, швидко втрачала своє колишнє провідне становище в Європі, а на початку XVIII ст. остаточно перетворилася на другорядну державу. Тимчасово (приблизно до початку XVIII ст.) в ряди великих європейських держав висунулася Швеція. Голландія ж стала «зразковою капіталістичною країною XVII століття» ще в першій його чверті, зберігаючи своя панівне становище на морях і торгово-промислову перевагу до останньої чверті XVII ст., коли вона поступово почала втрачати свої позиції. На кінець XVII ст. найрозвиненішою промисловою країною стала Англія, в якій після революції швидко зростала капіталістична економіка.
Характерною рисою абсолютизму XVII ст. став міцний його зв'язок з католицькою реакцією — вірним оплотом феодальних відносин,— яка перейшла в контрнаступ проти реформаторських вчень. На противагу католицизмові, реформаторські секти, й особливо кальвіністи, підтримували нові буржуазні домагання.