Побутові танці

Блискуче використали коломийку композитори А.Кос-Анатольський в "Хустці Довбуша" та В.Кирейко в "Тінях забутих Предків''.

Коломийка виконується танцювальними колективами України, країн СНД, Канади, США, Австралії та ін. Кращі зразки коломийкових танців створили В.Петрик, К.Балог, А.Кривохижа, М.Попович, М.Вантух та багато самодіяльних балетмейстерів. І.П.Вірський, узагальнивши усі локальні райони побутування.

Сценічну коломийку, ввівши до неї найбільш характерні композиційні елементи одягу і ін. Зробив він це з притаманним йому тактом стосовно народних джерел. Глядачам показана група виконавців, які репрезентують окремі локальні райони західних областей України, а потім усі об'єднуються в одну іскрометну коломийку.

ПОЛЬКА (від чеського "пулька", або половинка, півкроку) - народний чеський танець, виконується по колу парами. Набувши популярності в другій половині XIX ст. у Європі, він увійшов на Україну. Спочатку побутував як бальний танець у потім, поступово асимілюючись, увібравши національний тер, перейшов до сільської місцевості. Нова якість відбилась в композиції, музиці, у цілому ряді своєрідних образно-тематичних ознак.

Лексика. Різноманітні мелодії польок дають можливість закласти в характер руху основне лексичне ядро, яке походить від регіону побутування танцю. Діапазон руху дуже широкий - від легких ажурних ходів, або вибиванців та присядок, парних поворотів та ін. Так, у Поліссі, на Волині зустрічаються елементи трясучок, обертів, на Прикарпатті - парні крутки, притупи, Закарпатті - плечові трясучки, на Наддніпрянщині - вибиванці.

Більшість польок мають свої лексичні нюанси, вирізняючи їх з-поміж інших. Так, "плескана полька" характеризується плесканням у долоні, "стращак полька" - погроза вказівник) пальцем то правої, то лівої руки одне одному. Це, безумовно, запозичено з давніх бойківських танців, втім, як і манера вестися у цій польці по - бойківському. У "Кресловій польці", яка раніше виконувалася, як правило, по закінченні танців, використовується крісло або стілець та ін. Додамо, що за своєю морфологічною структурою половина оберту кроку - польки дуже схожа з гуцульським ходом "крутитися".

Лексична структура, на перший погляд, здається нескладною, але перше враження оманливе. Насправді, деталізацією та філігранною відточеністю рухів виконати польку нелегко й вправному танцюристові.

Композиція. Фігури, малюнки танцю, подолавши шлях бальної, салонної хореографії, асимілювались з місцевими композиційними прийомами, та все ж основа танцю - коло Танець, парно - масовий.Музика. Музичний розмір 2/4. Найпоширеніший лад мажорний, хоча зустрічаються й перемінні лади. За формою (без розробки) полька має два періоди (16 тактів). Нерідкі зустрічаються польки, що складаються з двох частин, збільшено до 16 тактів періодів.

Гуляй, гуляй, коротенька,

Моя люба, солоденька.

Ой, тут була, вертілася,

Сам не знаю, де ділася.

У музичній структурі, засобах музичного нюансувані відчуваються образно-тематичні ознаки. У польці "Солове імітуються трелі та рулади, у "Псалмі" - виконання церковний псалм, у "Військовій" відображаються чіткі прохідні ритми акцент на першому періоді падає на першу долю такту, ш характерно для маршоподібної музики.

Назва. Ми вже зупинялись на кількох специфічних назва; залежних від образно-тематичного розвитку танцю. Є у назвах вказівка на лексичну своєрідність - "Дрібненька", "Крутяшка "Підбивка" та ін.; місце побутування - "Гуцульська", "Галичанка' "Київська" та ін.; запозичення від бальної хореограф "Коханочка", "Кокетка". Побутують і польки, що зазнали подвійної асиміляції - "Російська", "Австрійська", "Варшавська", "Щутер - полька" та ін.