Обряд сеппуку (харакірі)

Л.Я. Штернберг в своїй роботі “Айнськая проблема” в основному погоджувався з припущенням М.М. Добротворського про пережитки людських жертвопринесень на прикладі з морським інау, кажучи також при цьому і про канібалізм у айнів. Проте в статті “Культ інау в племені айнів” він висловлює вже сумнів щодо гіпотези людських жертвопринесень і зміні їх дерев'яними інау. До суперечності в дослідженнях Л.Я. Штернберга привело існування ряду не антропоморфних інау і інау, не мають карбів взагалі. Карби ж на антропоморфних інау Л.Я. Штернберг трактував, посилаючись на пояснення самих айнів, як “брови, очі, рот, губи або тільки рот, пупок і статевий орган”. Подібна оцінка цього явища Л.Я. Штернбергом могла бути обумовлена, однак, тимчасовим фактором. Л.Я. Штернберг збирав свої відомості в айнів декількома десятками років пізніше М.М. Добротворського. “До цього часу айни загубили спогади про людські жертвопринесення, рецидиви яких Добротворський ще застав”, – відзначає С.А. Арутюнов.

Таким чином, вищенаведені дані можуть свідчити на користь гіпотезі М.М. Добротворського.

Заміна людини або жертовної тварини жертовним предметом, що має замість практичного чисте ритуальне значення, була характерна не тільки для айнів. Це явище пояснюється стадіальністю розвитку культури того або іншого народу при обліку економічного (матеріального) і духовного факторів. Так, наприклад, евенки часто замість шкури оленя, що забивається у разі нещастя в сім'ї, в жертву духу певної місцевості вивішували полотнище з матерії (локоптин). Монголи і деякі інші народи кладуть в особливому місці “в дарунок” духу перевалу (місцевості) просто камінь (обо). У японців широко застосовуються в сінтоістському культі в якості заміни реального предмету паперові смужки (гохей) і т. ін.

Культ інау був поширений не тільки у айнів і народностей басейну Амура. Інау або схожі на них культові жертовні предмети зустрічалися і в інших областях Азії, зокрема в її південній острівній частині. По цьому питанні серед вчених існує ряд думок, що говорять про зв'язки інау айнів і аналогічних зображень з територій Сибіру, Південно-східної Азії і навіть Північної Америки. К. Шустер вважає, що це явище – загальне для певної стадії розвитку людського суспільства, зокрема для палеолітичної людини і її духовного життя; воно виявилося на великій території, у тому числі і в регіоні континентальної і острівної Азії. Як протилежне, можна розглядати думку Торіі Рюдзо, що прочитав інау (нуса) японським винаходом, занесеним в старовині на Японські острови з Маньчжурії і Кореї предками японців – плем'ям тунгуса Ямато, що переселився на архіпелаг.

У даному випадку, ймовірно, антропоморфні інау одержали розповсюдження у айнів замість людських жертв.

Згодом культ інау, швидше за все, розповсюдився і на домашній культ айнів і інших народів Далекого Сходу, а також на ритуал ведмедячого свята і т. ін.Цікавий факт використання дерева для виготовлення айнами і іншими народами Далекого Сходу інау, хоча не можна заперечувати, як помітив С.А. Арутюнов, можливість приготування у минулому інау з інших матеріалів, зокрема з глини. Л.Я. Штернберг пише: “На дерево примітивна людина дивиться як на істоту, що має душу... Від дерев, по повір’ях багатьох амурських племен, веде своє походження людство”. І дійсно, легенди, перекази, розповіді народностей Далекого Сходу приводять оповідання про походження цих народностей від дерев. По одній з ламутських (евенських) легенд, людина, у якої згорів будинок, мандруючи по світу, вийшов на берег моря. Там натовп людей стріляв з лука в дерево. Герой легенди теж вистрілив в дерево, і з нього вийшла дівчина, що стала його дружиною. Їх діти – ламути. Аналогічний мотив можна угледіти в іншій евенській легенді, в якій мовиться про голу дитину, знайдену в дуплі мисливцями. Легенда про дівчину, що жила в стовбурі дерева, є і у ульчів. Ця дівчина вважається родоначальницею ульчів. Подібні мотиви звучать також в розповідях нівхів. По одному з них, перші люди відбулися від дерев: нівхи ведуть своє походження від соку, що капав з модрини, тому їх особи мають темний колір, як і кора модрини; ороки – від соку берези, айни – соку ялини.

У негідальців Л.Я. Штернберг записав переказ, по якому людина (жінка) народилася із смоли модрини, що скипіла. Схожий сюжет зустрічається у фольклорі японців. Тут старий дроворуб знаходить в бамбуковому стовбурі маленьку дівчинку, яку потім виховує як рідну дочку.

Нерідко з палицею або тріскою в народів Далекого Сходу асоціювалося і поняття про душу.

Цілком можливо, що саме переконання, що дерево – родич людини, зіграло певну роль в заміні людських жертвопринесень дерев'яним інау. Можна припустити, що айни стали жертвувати своїм божествам (касатці, дельфінові і т. д.) інау замість людини, яка могла бути: полоненим ворогом, захопленим під час міжплемінних сутичок айнів або в битвах айнів з нівхами і тунгусо-маньчжурськими племенами; хворим або старим жителем айнського селища, принесеними в жертву насильно або добровільно (в цьому випадку людина могла сама розпорювати собі живіт).