Процес інвестування капіталу та його стадії

Рис. 1.9. Нормальний прогрес продукту в часі

Ця матриця «два-на-два» визначає чотири види товарного ринку, на яких має змогу діяти фірма, «зірки» (висока частка ринку, високі темпи росту ринку), «грошові корови» (висока частка ринку, низький ринковий ріст), «знаки питання» (низька частка ринку, високий ринковий ріст) та «собаки» (низька частка ринку та низький ринковий ріст). Нормальний розвиток продукту в часі починається з потенційно успішного продукту й рухається проти годинникової стрілки, щоб у кінці бути відторгнутим (знятим). Спираючись на цей стратегічний аналіз бізнесового портфеля фірми, пропонується модель розподілу ресурсів, яку наведено на рис. 1.10.

Рис. 1.10. Інвестиційна стратегія

На ньому показано, як такий аналіз допомагає розробити стратегію розміщення ресурсів. Діяльність, яка пропонує високі темпи зростання й можливість досягнення домінування на ринку, є основним напрямом інвестування («зірки» та «знаки питання»).

Коли такого домінування досягнуто, темпи зростання починають зменшуватися й інвестиції спрямовуються лише на підтримання частки ринку. «Грошові корови» стають генераторами для інших ділянок росту. Напрями діяльності, на яких не вдалося досягти якої-небудь значущої частки ринку протягом фази їхнього зростання («собаки»), стають кандидатами на відторгнення й мають оцінюватися відповідним чином. Будь-які генеровані кошти повинні вкладатися в сектори з високим рівнем зростання.

Наведений вище метод є одним з багатьох, якими можуть скористатися фірми у визначенні впливу стратегії на розподіл ресурсів. Розробивши інвестиційну стратегію, фірма може потім оцінювати окремі проекти на предмет того, чи збігаються вони з довгостроковим стратегічним планом фірми. З цього стає зрозумілим, що оцінка проектів за нестачі капіталу або ранжирування проектів відбувається не тільки відповідно до їхньої норми дохідності. Багато компаній відкидають проекти з високою нормою дохідності, тому що вони знаходяться поза сферою стратегічних інтересів фірми.Бюджет капіталу має бути тісно пов’язаним з корпоративною стратегією. Отже, кожний проект вносить свій вклад у реалізацію певних елементів цієї стратегії.

Пропозиції з відсівання. Неможливо й небажано здійснювати повномасштабну оцінку інвестиційних можливостей, поки вони чітко невизначені. Процес відсівання є важливим інструментом відбраковування проектів, які з тих або інших причин не варті подальших інвестиційних досліджень. На фазі відсівання звер- тають увагу на таке:

1.Чи збігається інвестиційна можливість з інвестиційною стратегією? Чи потрапляє вона в сектор діяльності, призначеної для зростання, підтримки, відторгнення?

2.Чи достатньо ресурсів (досвіду, коштів та ін.) для реалізації проекту?

3.Чи можливе технічне виконання цієї ідеї?

4.Чи є якісь свідчення на користь того, що цей проект може забезпечити очікувану дохідність?

5.Чи прийнятний рівень ризику проекту?

З огляду на те, що якість інформації, яка використовується за відсівання є, загалом, низькою, немає сенсу використовувати на цьому етапі складний фінансовий аналіз. І, відповідно, простий метод розрахунку окупності часто використовується на цій стадії, тому що він дає змогу зробити наближену оцінку прибутковості й рівня ризику проекту.

Конкретизація. Інвестиційна пропозиція є невизначеною й без-формною, допоки її чітко не визначено. На стадії конкретизації в процесі інвестиційного аналізу детальна специфікація інвестиційної пропозиції виконується з використанням підбірки інфор¬маційних матеріалів, які описують її технічні й економічні характеристики. Для кожної пропозиції розробляється певна кількість альтернативних варіантів, які мають бути деталізовані й оцінені, щоб створити проект, який має найпривабливіші фінансові показники. Навіть на цій ранній стадії виникає потреба розподілу відповідальності. Збирання інформації вже саме по собі потребує спілкування з керівництвом, яке може або підтримати проект, або ж докласти певних зусиль для недопущення його реалізації. Було визначено, що обов’язки й відповідальність відносно реалізації проекту розподіляються й перерозподіляються, допоки не виникне ситуація, яка призводить до неминучої реалізації проекту . Обсяг інформації, яка збирається для оцінки інвестиційної пропозиції, значною мірою визначається інформацією, потрібною для отримання бажаного рішення, легкістю її опрацювання, а також тим, до якої міри особа, що висунула цей проект, буде нести відповідальність за подальшу діяльність, яка ґрунтуватиметься саме на цій інформації .