Виконання угод з цінними паперами в депозитарній системі
Депозитарна діяльність – вимога часу
Бажання спростити розрахунки та знизити ризики в процесі обігу готівкових грошей сприяло становленню банківської системи. Безготівкові розрахунки, як міжнародні так і в межах однієї країни, забезпечуються банківськими установами, які складають інфраструктуру фінансового сектору економіки.
Не зважаючи на стрімкий розвиток безготівкового обігу грошей, цінні папери досить тривалий час друкувалися на папері. Як історична спадщина традиційна форма існування цінних паперів і досі відображена у назві цих фінансових інструментів. Способи захисту паперової форми фіксації зобов’язань повторювали еволюційний розвиток виробництва паперових грошових знаків. Разом з тим, виконання угод з надрукованими цінними паперами вимагало значних витрат та супроводжувалося ризиками (Фінансові ризики №4 ,2000). Для документарних цінних паперів на пред’явника - це витрати на інкасацію, транспортування, зберігання, охорону та перевірку на справжність. Додатковими для іменних цінних паперів є також витрати на перереєстрацію у реєстратора. Виконання угод з документарними цінними паперами пов’язано із найбільшим ризиком на ринку цінних паперів - ризиком втрати головної суми боргу (principal risk) (Гіпнотизуючі поняття “класифікація ризиків на ринку цінних паперів”, “аналіз ризиків” потребують окремого розгляду, оскільки досить часто вони стають предметом спекуляцій). Цей ризик обумовлений тим, що при виконанні угоди щодо документарних цінних паперів грошовий платіж і зустрічне постачання цінних паперів відбувається неодночасно. Тобто, сплативши гроші, можливо не отримати цінних паперів, або віддавши цінні папери – не отримати грошей.
Історично сформований обіг документарних цінних паперів задовольняв потреби емітентів і інвесторів на початковому етапі розвитку ринків цінних паперів. Тривалий час фінансова індустрія погоджувалась на витрати і ризики, пов’язані з виконанням угод щодо документарних цінних паперів. Разом із зростанням обсягів операцій з цінними паперами цілком справедливими стали вимоги інвесторів щодо зменшення таких витрат. Інвесторам та фінансовим посередникам доводилось все більшу частину свого доходу витрачати на виконання угод з документарними цінними паперами. Інвестори не схильні вдаватися до розгляду проблем діяльності інститутів, що забезпечують виконання угод. Найчастіше їх хвилює розмір прибутків і можливість швидкого повернення коштів. При цьому вони розраховують на певні гарантії інфраструктурних інститутів. Для індустрії цінних паперів загроза полягала в тому, що в разі значного зменшення прибутків інвестор обере для себе іншу сферу для капіталовкладень.
Саме фахове середовище і запропонувало шляхи вирішення наведених проблем. Розвиток інформаційних технологій сприяв створенню нових технологій на ринку цінних паперів. Технічний прогрес стимулював випуск та обіг цінних паперів у формі електронних записів. Він надав поштовх до створення і розвитку депозитарної діяльності як системної функції ринкової інфраструктури виконання угод та обліку прав власності на цінні папери. Існування і обіг електронних цінних паперів були забезпечені формуванням нових інфраструктурних інститутів - депозитаріїв і зберігачів (кастоді). Депозитарна діяльність поступово стала одним з провідних видів професійної діяльності на світових ринках цінних паперів. Ця діяльність забезпечила фундамент для розбудови електронних ринків цінних паперів.
Шляхи вирішення проблем з обігом документарних цінних паперів полягали в формуванні безпаперових технологій обігу цінних паперів. Для запозичення такої технології з сфери безготівкового обігу грошових коштів необхідно було вирішити певні проблеми, які грунтувалися на правовій відмінності цінних паперів від грошових коштів.
По-перше, гроші - платіжний інструмент, а цінні папери - документи, що підтверджують права.
По-друге, на відміну від кількісного обліку грошових коштів, за цінними паперами передбачається облік прав власності та обмежень щодо прав власності на цінні папери, а також облік зобов'язальних прав, що закріплені цінними паперами.
По-трете, емітентом грошових коштів (зокрема паперових банкнот) є центральний банк держави, а емітентом цінних паперів може бути кожне підприємство.
Як наслідок - кількість випусків цінних паперів, облік яких повинна забезпечувати облікова система, може сягати десятків або сотень тисяч.Методологія переведення документарних цінних паперів у бездокументарну форму була заснована на знерухомленні цінних паперів у сховищах зберігачів або депозитаріїв. Це дозволило подальший обіг цінних паперів здійснювати у вигляді облікових записів. Крім того була запропонована система існування цінних паперів тільки у вигляді облікових записів – дематеріалізовані цінні папери (В Україні поняття “знерухомлення цінних паперів” і “дематеріалізація цінних паперів” визначені Законом України “Про Національну депозитарну систему й особливості електронного обігу цінних паперів в Україні” (далі -Закон). Замість поняття “дематеріалізація”, що означає з юридичної точки зору процес зміни місця фіксації майнових прав, у цьому Законі введене поняття “бездокументарна форма цінного паперу”).