Фінансова індустрія: проблеми розподілу регулюючих функцій

Принципи регулювання фінансової індустрії повторюють принципи управління складними системами: встановлення норм і правил функціонування системи, регулювання вхідних параметрів, моніторинг за функціонуванням системи, вжиття заходів впливу в разі порушення встановлених норм. Тому систему регулювання фінансовою індустрією можна звести до комплексу функцій, а саме:

•нормативне врегулювання здійснення певного виду діяльності;

•допуск учасників або ліцензування та допуск фінансових інструментів (за їх наявністю);

•нагляд, контроль та встановлення звітності;

•розслідування правопорушень та правозастосування.

Нормативне врегулювання здійснення певного виду діяльності складається як з актів державних органів, так і з актів СРО та внутрішніх документів учасників фінансової індустрії. Всі вони повинні відповідати нормам загального і спеціального законодавства. Акти державних органів, за звичай, встановлюють загальні норми і обмеження щодо здійснення певних видів діяльності. Документи організаторів торгівлі та Центральних депозитаріїв встановлюють порядок здійснення певних видів діяльності на технологічному рівні.Функції допуску спрямовані на обмеження доступу суб'єктів господарювання або фінансових інструментів до діяльності у фінансовій індустрії. Ці обмеження мають сприяти стабільності індустрії та запобігати можливим правопорушенням. В різних країнах умови допуску учасників різні. Це пояснюється різним рівнем економічного розвитку країн, що не дає можливості встановити стандартні економічні вимоги до претендентів. Організатори торгівлі можуть встановлювати додаткові і більш суворі умови для доступу суб'єктів до роботи на ринку. Це також стосується і допуску фінансових інструментів або так званого лістінгу. Використання занадто "жорсткої" процедури допуску суб'єктів господарювання або фінансових інструментів як запобіжного засобу для функціонування індустрії може привести до гальмування розвитку фінансової індустрії. В даному випадку почуття міри досить важливе. Необхідно знайти такі обґрунтовані економічні нормативи щодо вступу нових підприємств або фінансових інструментів, які б не відштовхували претендентів і водночас запобігали вчиненню правопорушень а також не давали можливості "обійти" встановлені норми.

Функції нагляду та контролю забезпечують отримання необхідної інформації для аналізу процесів, що відбуваються у фінансовій індустрії. Моніторинг за функціонуванням ринків та їх учасників дозволяє не тільки оперативно реагувати на резонансні події, а й відслідковувати негативні тенденції, завчасно приймаючи необхідні рішення. Встановлювати звітність для учасників фінансової індустрії можуть як державні органи так і організатори торгівлі. Для державних органів використання звітності пов'язано із необхідністю мати інформацію про стан справ у тих видах діяльності, які ними контролюються. Нажаль, іноді державним органам не вдається досягти необхідної мети і процедура звітності перетворюється на проблеми для учасників та для самого державного органу, якому необхідно приймати і обробляти багато зайвої та, переважно, неоперативної інформації. Подальший розвиток звітності, на мою думку, повинен ґрунтуватися на використанні принципу достатності інформації для прийняття оперативних і стратегічних рішень. Для ринків звітність потрібна для проведення конкретних операцій.

Розслідування правопорушень та правозастосування використовується як система засобів впливу на діяльність учасників фінансової індустрії. Різні органи мають різні повноваження, які встановлюються законами. Загалом, від їх ефективності залежить ефективність системи регулювання.

Враховуючі наведену вище класифікацію функцій регулювання, розглянемо існуючу в Україні систему регулювання фінансової індустрії.

Історично склалося так, що українська держава мала певній досвід регулювання окремих сегментів фінансової індустрії, а саме банківської діяльності, включаючи валютні операції. Відповідно до Конституції та ЗУ “Про Національний банк України” та "Про банки і банківську діяльність", цей вид діяльності регулюється Національним банком України. Для ефективного регулювання НБУ скористався світовим досвідом у поєднанні з кращими традиціями попередніх років і досягненнями новітніх технологій. Основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності фінансового інструменту - грошової одиниці України. Виступаючі в ролі методологічного, емісійного і технологічного центру, НБУ створив досить фундаментальну систему регулювання, яка включає нормативне регулювання, систему ліцензування та моніторинг за діяльністю банків а також впроваджені засоби впливу на них.