Фінансова індустрія: проблеми розподілу регулюючих функцій

Крах тоталітарних режимів трансформував протистояння політичних систем у процес суперництва держав в різних сферах економіки. Глобальні економічні трансформації вимагали нових підходів до розуміння національних господарств, які поступово включалися у світову економіку, що призводило до “відкриття” національних економік. Сучасні засоби комунікації та вільний рух капіталів сприяють зникненню економічних кордонів і пожвавленню світової торгівлі. Сьогодні країни змагаються за технологічне лідерство і за реалізацію національних економічних інтересів.

Ринкові відносини як самодостатні, автоматично діючі, саморегульовані механізми – це абстракція ХІХ сторіччя. “Абсолютна свобода”, “вільна гра” економічних сил, що спрямовується “невидимою рукою” саморегульованої конкуренції притаманна раннім ступеням розвитку товарного виробництва, коли держава лише створює умови для функціонування приватних капіталів. Принципи “невтручання” та “анархії плюс констебль” призвели до періодичних економічних циклів та витіснення монополією саморегульованої конкуренції.

Для сучасних умов характерним є переплетення ринкових методів регулювання з державними. Зростання економічної ролі держави, її втручання в процес суспільного виробництва модифікували традиційний механізм саморегулювання економіки. Високорозвинена ринкова економіка – це оптимальне поєднання засад, притаманних товарному виробництву, та цілеспрямованої політики державного регулювання економічними процесами. В багатьох країнах світу довголітня практика впровадження економічної політики дала можливість виробити певні методи і важелі формування ефективної економічної системи.

Економічна політика держави формується свідомо через мережу державних органів, суспільні інститути і підприємницькі організації. Обсяги регулюючих функцій, які виконують держава і ринки, залежать від рівня розвитку продуктивних сил, політики країни, соціальної структури суспільства та національних особливостей. Ефективність і раціональність функціонування національних економічних систем залежить саме від поділу функцій між державою і суб’єктами господарювання. При цьому, державне регулювання має доповнювати ринкові механізми саморегулювання та самозростання а не підмінювати їх. Бо інакше це буде не ринкова економіка, а планово-соціалістична. В сукупності державне регулювання і ринкові механізми становлять єдину систему макроекономічного регулювання господарством. Головною метою державного регулювання є забезпечення безперервності процесу відтворення національного господарства та досягнення економічної ефективності на макрорівні. Вплив держави відбувається прямим втручанням в діяльність господарських суб’єктів або через опосередковане регулювання. Виконуючи функції централізованого регулювання, держава надає своїм заходам загального характеру, які можуть або стимулювати господарську діяльність, або гальмувати її.

Сучасна ринкова економіка - це складна система господарювання, в якій тісно взаємодіють ринкові закономірності та чисельні регулюючі інститути. Складовими цього полісистемного утворення є ринки товарів, інформаційний бізнес, сфера послуг і трудових ресурсів, тіньовий бізнес та фінансова індустрія, яка включає кредитні, валютні ринки, індустрію цінних паперів та строкових контрактів, страховий бізнес та систему пенсійного забезпечення. Всі вони взаємодіють як частини єдиної системи, оскільки органічно пов‘язані між собою в становленні та розвитку.

Оскільки управління ринковим господарством здійснюється через фінанси, державне регулювання фінансової індустрії має досить важливий вплив на формування ринкової економіки в країні. Глобальні тенденції розвитку світової економіки вимагали здійснити поступове реформування регулюючих функцій щодо фінансової індустрії. Швеція, Данія, Англія, США, Франція, Японія, Австралія та багато інших країн світу визнали за необхідне реформування органів, що регулюють фінансову індустрію. Директива ради ЕС 93/22 “Про інвестиційні послуги у сфері цінних паперів” (1993), Закон Великої Британії “Про фінансові послуги та ринкову діяльність” (1998), Закон США “Про модернізацію фінансових послуг”(1999), Закон Франції “Про модернізацію фінансової діяльності ”(1996) – тільки частина законодавчих актів, що прийняті з метою розвитку фінансової індустрії.

Знайти розумне співвідношення між державним регулюванням і ринковим саморегулюванням фінансової індустрії – одне з ключових завдань, яке сьогодні постало перед Українською державою. Перехід до ринкових відносин та економічні реформи не є самоціллю. Це лише інструменти, що мають забезпечити сталий розвиток української економіки. Відкрита експортно орієнтована ринкова економіка, моделі якої успішно реалізовані в розвинутих країнах, є добрим взірцем для національних економічних стратегій країн з перехідними економічними системами, таких як Україна. Трансформація економіки в Україні іде саме в напрямі відкритості економіки, інтернаціоналізації виробництва та фінансової індустрії.Особливістю України є збіг у часі становлення фінансової індустрії та інститутів держави, що її регулюють. За цих умов існує загроза деформації систем регулювання. Десятирічний пошук оптимальної системи регулювання фінансової індустрії емпіричним шляхом від нерегульованості до зарегульованості не надає очікуваного результату. Подальше зволікання із розбудовою ефективної системи регулювання фінансової індустрії може відгородити Україну від світових фінансових потоків. Саме тому час вимагає розбудови таких інститутів, які забезпечать ефективне впровадження державної економічної політики у поєднанні з ринковим регулюванням. Проблема полягає у обґрунтованому розподілі функції між централізованим державним і ринковим регулюванням. Необхідно визначити пріоритети і межі кожного, створити певні економічні умови для їхньої сприятливої взаємодії. Це не означає, що треба тільки наділити функціями певні державні органи, які і без того за законами отримали їх в необмеженій кількості. Більшість з цих функцій і досі не реалізована з причини їх неефективності або за відсутністю ресурсів на їх реалізацію.