Фінансова індустрія: проблеми розподілу регулюючих функцій
Важко очікувати сталий розвиток фінансової індустрії за відсутністю науково обґрунтованої концепції регулювання. Напрямки розвитку фінансової індустрії на ділі або не реалізовані або реалізовуються частково за принципом найменшого опору. Наглядом за функціонуванням фінансової індустрії займаються різні установи без реальної координації дій між ними. Без існування економічної зацікавленості у суб'єктів господарювання, використовуючи діяльність тільки державних органів, важко “створити високоліквідні прозорі ефективні фінансові ринки”. Їх сучасний стан яскраво доводить, що від емпіричного державного регулювання необхідно перейти до довгострокового структурного програмування. Кількості регулюючих установ і їхніх повноважень, напевно, слід протиставити якість самого регулювання.
Доки державне регулювання буде сприйматися підприємствами тільки як засіб тиску на них, важко сподіватися на співпрацю між державними органами та суб'єктами підприємницької діяльності для розвитку фінансової індустрії. Це може, зокрема, перетворити державне регулювання фінансової індустрії в самодостатню форму господарської діяльності, коли всі працюють а нічого не відбувається. Окреме функціонування фінансової індустрії і її державного регулювання рано чи пізно призведуть до занепаду "кровотворної системи" ринкової економіки.
Загальне регулювання фінансової індустрії
Діяльність всіх суб’єктів регулюється загальним законодавством, яке забезпечує правову основу і суспільну атмосферу функціонування ринкової системи. Норми
•Конституції України,
•Цивільного кодексу України,
•Кримінального кодексу України,
•Законів України (далі - ЗУ) "Про господарські товариства",
•"Про власність",
•"Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"
та інших законів визначають правила створення, функціонування та ліквідації суб’єктів господарювання.
До кола інструментів структурного регулювання належать фінансові заходи (податкове, зовнішньоекономічне, валютне, кредитне регулювання) та адміністративні (регулювання допуску підприємств для заняття певним видом діяльності - ліцензування, регулювання ціноутворення та обсягу виробництва тощо). Зокрема, господарська діяльність суб’єктів господарювання регулюється податковим (ЗУ "Про систему оподаткування", "Про оподаткування прибутку підприємств", "Про податок на додану вартість", "Про державну податкову службу в Україні"), антимонопольним (ЗУ "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності", "Про захист від недобросовісної конкуренції", "Про Антимонопольний комітет України"), фінансовим (ЗУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"), митним (Митний кодекс України, ЗУ "Про Єдиний митний тариф") законодавством.
Загальновідома регулююча функція податків може стимулювати або стримувати діяльність суб’єктів господарювання. Податкове законодавство постійно удосконалюється, і дуже важливим кроком для створення сприятливого інвестиційного клімату в Україні буде прийняття Верховною Радою України проекту Податкового кодексу України.
Однак, перш ніж досліджувати особливості спеціального регулювання фінансової індустрії необхідно визначити, що ж розуміється під цим словосполученням.
Нажаль, в українських нормативно - правових актах часто застосовуються такі словосполучення, які в розвинених країнах мають зовсім інше значення. "Кредитний та валютний ринок", "ринок цінних паперів", "фондовий ринок", "страховий ринок", на мій погляд, є такими ж штампами як "закрома Родины". Без правового визначення такі поняття логічно використовувати лише у розмовах.До фінансових ринків можна віднести ряд взаємодоповнюючих та взаємопов'язаних між собою ринків. Це зокрема кредитні та валютні ринки, ринки цінних паперів та ринки строкових контрактів. Терміни "кредитний ринок", "валютний ринок", "ринок фінансових послуг" або “ринок цінних паперів” є лише узагальнюючими. У міжнародній практиці дефініції: