Збалансування бюджету та його вплив на податкову систему

Таблиця 3.32

Темпи зростання недоїмки до бюджету за окремими податками,

які контролюються ДПА України, у 1995-1999 рр.

(на кінець року, у відсотках до попереднього року)*

* Розраховано на основі даних Державної податкової адміністрації України.

Приріст недоїмки на 1 грн. нарахованих платежів до бюджету у 1998іроці склав 37 коп. по народному господарству в цілому, у промисловості – 44 коп., а у сільському господарстві – 59 коп.27 І хоча в подальшому темпи зростання недоїмки суттєво уповільнилися, ця тенденція триває. На 1 жовтня 2000 року, порівняно з початком року, недоїмка зросла на 2,4 % і перевищила 12 млрд. грн.

У періоді, який аналізується, найбільші темпи зростання спостерігаються за основними податками. Так, при середньому рівні зростання недоїмки у 1999 році до попереднього року 121 % за податком на прибуток він становив 170 %, податком на додану вартість – 147 %, акцизним збором – 117 %.

Ситуація ускладнюється тим, що ці податки формують основні обсяги податкових надходжень бюджету. Аналіз структури недоїмки переконує, що найбільша її частка також належить цим податкам. При цьому слід вказати на стабільність як щодо напряму тенденції, так і її кількісних параметрів.

Таблиця 3.33Структура недоїмки до бюджету у 1995–1999 рр.*

* Розраховано на основі даних Державної податкової адміністрації України.

Зокрема, у структурі недоїмки упродовж 1996–1998 рр. частка податку на додану вартість становила близько 40 % її загальної величини. У 1999 році відбулося її подальше суттєве зростання. Це, поряд із значними труднощами у забезпеченні виконання бюджету, призводить до припущення, що ключові причини виникнення недоїмки обумовлені не стільки недосконалістю окремих податків, скільки лежать у площині загальноекономічних проблем.

У розрізі окремих областей темпи зростання недоїмки значно перевищують середній рівень, який склався в Україні. Так, у 1995–1999 рр. кількість таких областей становила відповідно 19, 10, 11 та 9, або 79, 42, 46 та 37 % їх загальної кількості. Станом на 1.06.2000і частка недоїмки до бюджету семи областей (Донецької, Харківської, Полтавської, Дніпропетровської, Луганської, Запорізької, Львівської) та м. Києва дорівнювала майже 75 % загальної недоїмки в Україні. Порівнюючи величину недоїмки з фактичними надходженнями до бюджету, слід зазначити, що в окремих областях вона перевищувала фактичні надходження в межах 5–67 %. У цілому по Україні таке перевищення становило близько 30 %. Лише у 7 областях (29 % їх загальної кількості), Автономній Республіці Крим і м. Севастополі недоїмка була нижчою відносно фактичних надходжень до бюджету.

Про гостроту проблеми збирання податків в Україні свідчить також та обставина, що добровільно до бюджетів різних рівнів платниками сплачується у середньому 2/3 загальних обсягів податкових надходжень. Частка, яка забезпечується застосуванням податковими органами фіскальних заходів до неплатників, коливається в окремі роки у межах 35–50 % загальної величини надходжень.

Те, що заходи, які здійснюються податковими органами для посилення контролю за повнотою і своєчасністю внесення податків до бюджету при їх позитивному впливі на дотримання податкової дисципліни, кардинально не змінюють стан збирання податків, переконує, що ситуацію, яка склалася сьогодні у сфері збирання податків, неправильно обмежувати станом податкового контролю. Хоча здебільшого питання розглядається саме як ситуація його неефективності чи втрати. Безумовно, вирішення проблеми збирання податків безпосередньо пов’язане з удосконаленням практичного інструментарію реалізації податкової політики, зокрема, методів податкового адміністрування. Тут залишаються недоліки, які дозволяють недобросовісним платникам не виконувати своїх зобов’язань перед державою. Це стосується техніки оподаткування, яка включає широкий спектр спеціальних методів і процедур податкового контролю: визначення сукупності платників податків та об’єктів оподаткування, податкової бази і податкових зобов’язань, недоїмок щодо сплати податків, пені, штрафів. Це пошук шляхів забезпечення гарантованого надходження коштів до бюджету і блокування можливостей ухилення від сплати податків; надання, обслуговування та погашення податкових кредитів, відстрочок і розстрочок зі сплати податків, реструктуризація податкових недоїмок, застосування заліків заборгованості, а також вирішення податкових суперечок. Удосконалення потребує і технологія оподаткування як сукупність методів і процедур, коли для стягнення одного податку можливо використовувати різні технології, а один і той же метод (процедуру) – у різних технологіях.