Збалансування бюджету та його вплив на податкову систему

Таким чином, при зміні макроекономічних умов дійсно має місце тенденція до скорочення дефіциту державного бюджету. Водночас необхідно відзначити, що дані статистичні розрахунки висвітлюють не всі проблемні аспекти у бюджетно-податковій сфері. Так, немає достатніх доказів тому, що за чинної фіскальної політики у середньо- та довгостроковій перспективі уряд буде в змозі досягти стійкого збалансування доходів та видатків бюджету.

Наприклад, частка ВВП, яка перерозподіляється через державний бюджет у 2000 році, за доходами становила 40,5 %, за видатками – 38,2і% (див. табл. 3.26). Втім за чотири роки (з 1996 по 2000) частка ВВП, що перерозподіляється через бюджет, за доходами зменшилася лише на 1,9 %, а за видатками – на 5 %. Тому у підсумку можна зробити наступні висновки.Уряд все ще не може досягти стійкого збалансування державного бюджету, а досвід переконує, що держава неефективно долає тенденцію до хронічного перевищення видатків над доходами, хоча в Україні спостерігається загальна тенденція до збалансування доходів і видатків державного бюджету України. Уряд докладає надзусиль до досягнення бездефіцитного бюджету. Однак динаміку балансу державного бюджету необхідно розглядати щонайменше у двох аспектах.

По-перше, стосовно фази економічного циклу. Якщо економіка знаходиться у фазі падінні або стагнації, уряду необхідно збільшувати державні видатки аби знову вийти на фазу економічного росту. Зазвичай збільшення державних видатків супроводжується бюджетним дефіцитом.

По-друге, значення має не тільки баланс бюджету, а й джерела покриття дефіциту. Звичайно, уряду необхідно приділяти увагу контролю за інфляційними процесами, щоб переваги від росту державних видатків мали більш масштабні ефекти, ніж зростання цін. Отже, повинна існувати узгодженість, підпорядкованість фіскальних і грошово-кредитних інструментів регулювання економіки стосовно поставлених цілей розвитку. Саме тому нижче здійснюється відповідний аналіз.

Із самого початку самостійності в здійсненні економічної політики основним завданням, яке постало перед Україною, було створення власних грошово-кредитної та податково-бюджетної систем. Вирішувалося воно без достатнього врахування їх взаємодії, і такий підхід у цілому відповідав вимогам поточної ситуації. Стосовно монетарної політики, найважливішим було задоволення потреб у купівельних засобах та регулювання пропозиції грошей. Кредитна політика будувалася переважно на використанні різниці між ставкою рефінансування НБУ, процентними ставками комерційних банків та дохідністю за облігаціями внутрішньої державної позики. Головне завдання, яке стояло перед фіскальною сферою, пов’язувалося з акумуляцією ресурсів для задоволення фінансових потреб бюджету та досягнення бюджетного балансу.

У підсумку склалася ситуація, коли збільшення обсягів платіжних засобів не призвело до зростання виробництва, кредитні позики носили переважно короткостроковий характер і в основному надавалися для торговельно-посередницької діяльності, а надходження до державного бюджету не зростали, що призводило до загострення проблеми бюджетної розбалансованості.

Однак і сьогодні при більш виважених кроках щодо розвитку податково-бюджетної та грошово-кредитної систем залишається актуальною потреба їх діалектичного поєднання. Якщо його не існує, це означає, що діюча економічна політика, як і раніше, породжуватиме досить антагоністичні суперечності між вказаними системами, що, врешті-решт, лише підсилюватиме економічну кризу. Ця потреба відповідає вимогам як економічної теорії, так і господарської практики ринкових держав.

З погляду напрямів підвищення ефективності грошово-кредитної та бюджетно-податкової політики, фахівці одностайні у тому, що вони пов’язані з розвитком реального сектора економіки. Такий підхід до формулювання основного орієнтира витікає з економічної стратегії, проте важливими стають практичні дії, які сприятимуть її реалізації. Тут конкретні заходи, які слід здійснити, вбачаються різними та навіть протилежними. Так, сьогодні проголошується думка, “що період гіперінфляції зовсім не був такою вже страхітливою кризою”23. Тому висловлюються пропозиції щодо використання експансіоністської грошової політики для додаткового стимулювання дефіцитності бюджету (5–6 % ВВП) з метою випереджаючого зростання внутрішнього попиту, підтримки відносно високих державних витрат для фінансування економіки.

З іншого боку, стверджуючи, що жорстка рестрикційна грошово-кредитна політика 1994–1995 років, зупинивши руйнівний вплив гіперінфляції, у подальшому спровокувала кризу неплатежів, скорочення обсягів виробництва та зростання дефіциту державного бюджету, та одночасно аналізуючи ступінь забезпеченості економіки грошима, фахівці приходять до висновку про достатність в Україні грошових засобів, лише звертаючи увагу на незадовільність їх розподілу за агрегатами24.