Порядок нарахування амортизації основних засобів і відображення її в бухгалтерському та податковому обліку

Величина таких відрахувань за своєю абсолютною величиною відповідає плановим (бюджетним чи нормативним) показникам. Якщо фактична величина витрат на проведення ремонтних робіт перевищує величину створеного резерву, то здійснюється пряме списання витрат на відповідні рахунки операційних витрат чи необоротних активів. Якщо ж фактичні витрати на ремонт менші, ніж за відраховані у резервний ремонтний фонд, то виникає ситуація, коли протягом періоду витрати були завищені, а прибуток відповідно занижувався, тобто з’явилися зайво розподілені виробничі витрати. У разі, коли сума розподілених витрат є суттєвою, то її необхідно сторнувати. Коли ж фактичні витрати незначно відрізняються від нормативних, то на суму розподілених нормативних витрат на ремонт, списаних протягом звітного періоду у резервний ремонтний фонд, у наступному періоді буде скоригована норма щомісячних відрахувань до цього фонду, а на початок періоду на відповідному субрахунку 47 ”Забезпечення наступних витрат і платежів” буде кредитове сальдо в сумі розподілених витрат.

Тому в П(С)БО 7 ”Основні засоби” [1] доцільно було б внести доповнення, що стосується надання права підприємствам самостійно визначати вартісну межу віднесення активів тривалого використання до тих, які доцільно амортизувати, керуючись при цьому такими якісними характеристиками та обмеженнями, як суттєвість та співвідношення витрат і результатів.Але стандарт передбачає також ідентифікацію витрат на ремонт з конкретним основним засобом, а не з групою та не обмежує вартісної межі витрат, що капіталізуються чи відносяться до витрат звітного періоду. Тому застосування методів нарахування амортизації дозволених податковим законодавством у фінансовому обліку неузгоджується із іншими положеннями цього стандарту. Самі ж методи нарахування амортизації згідно з податковим законодавством можна віднести до методу зменшення залишку або до групи інших методів (метод прискореної амортизації, що дозволяється застосовувати до основних засобів 3 і 4 групи). У податковому обліку витрати на ремонт, реконструкцію, модернізацію та інші поліпшення об’єкта основних фондів, що підлягають амортизації, понад 10 % ліміт розподіляють між усіма групами (окремими об’єктами 1-ї групи) пропорційно до балансової сукупної вартості груп (об’єктів 1-ї групи) основних фондів на початок поточного кварталу. А на початок наступного кварталу ці витрати збільшать балансову вартість об’єктів 1-ї групи і груп 2–4.

Узагальнюючи особливості доцільності застосування “податкового методу” в бухгалтерському обліку, можна зробити однозначний висновок: бухгалтерський і податковий облік основних засобів необхідно вести незалежно один від одного, причому застосування “податкового методу” нарахування амортизації не може бути зручним або доцільним, його використання не тільки не зменшить обсяг облікової роботи, але сприятиме створенню хаосу в обліку.

Це пов’язано з тим, що база нарахування амортизації різна. У бухгалтерському обліку згідно з нормами п. 7 і п. 23 П(С)БО 7 амортизувати необхідно кожний об’єкт основних засобів окремо, в той же час податковим законодавства [2, 3] щодо груп 2 і 3 передбачено групове нарахування амортизації. Така розбіжність може призвести, наприклад, до того, що після проведення таких операцій, як продаж, ремонт, ліквідація, переоцінка об’єктів основних засобів, що входять до цих груп, сума амортизаційних відрахувань у бухгалтерському обліку буде різною. Виходячи з даних податкового обліку такі операції в бухгалтерському обліку згідно з вимогами П(С)БО взагалі неможливо провести; розмір амортизаційних відрахувань усе одно не збігається. Справа в тому, що пунктом 29 П(С)БО 7 [1] чітко встановлено щомісячне нарахування амортизації шляхом ділення суми амортизації на 12 (причому для “податкового методу” не зазначено ніяких особливостей), і відповідно до вимог Закону про податок на прибуток [2] амортизацію необхідно нараховувати щоквартально. Використання “податкового методу” (у відсотках від залишкової вартості) спричинить виникнення різної суми нарахованої амортизації; податкове законодавство України і, зокрема, Закон про податок на прибуток [2, 3] досить часто змінюються. У тому випадку, якщо якісь чергові зміни змінять податкові вимоги щодо нарахування амортизації, підприємству необхідно вносити корективи до порядку ведення не лише податкового, а і бухгалтерського обліку, змінювати облікову політику підприємства.

Отже, для зменшення розбіжності між нарахуванням амортизації у податковому та фінансовому обліку за основу потрібно брати суми нарахованої амортизації у фінансовому обліку та застосовувати до них певні коригуюч1 коефіцієнти. Причому, як свідчить світовий досвід, у податкових законодавствах розвинених країн, як правило, використовують методи прискореної амортизації. А списання витрат на ремонт необхідно здійснювати як у фінансовому, так і у податковому обліку згідно з П(С)БО 7 „Основні засоби”[1].

Література:

1. П(С) БО 7 “Основні засоби”, затверджено наказом МФУ від 27.04.2000 № 92.

2. Про оподаткування прибутку підприємств: Закон України від 22.05.97 № 283 / 97 - ВР // ВВР. – 1997.