Порядок нарахування амортизації основних засобів і відображення її в бухгалтерському та податковому обліку

Наявність в Україні бухгалтерського і податкового обліку, їх певна роз’єднаність визначили дві незалежні одна від одної процедури, що дозволяють робити уточнення щодо нарахування амортизації основних засобів.

Амортизація основних засобів – поступове систематичне списання вартості основних засобів у процесі їх корисного використання, пов’язане з їх фізичним і моральним зносом.

Відповідно до п. 47 МСБО 16 “Основні засоби” [5] для розподілу суми, що амортизується на систематичній основі протягом строку корисної експлуатації можна використовувати різні методи амортизації: прямолінійного списання, зменшення залишку, суми одиниць продукції.

Так, в обліку Польщі, як і в колишньому українському обліку, амортизація нараховується за певною схемою з використанням терміну та коефіцієнтів для конкретних груп основних засобів. Величина нарахованого зносу може коливатись залежно від кількості робочих змін; рівня технологічного та економічного прогресу; виробничих потужностей; строку експлуатації попередньо встановленої ліквідаційної вартості; коефіцієнтів зносу відповідно до податкового законодавства.

У Португалії взагалі дозволяється використовувати лише лінійний метод нарахування. У Люксембурзі амортизаційні відрахування не нараховуються по активах, які мають невизначений термін експлуатації.

У законодавстві Німеччини не передбачено жодних конкретних методів амортизації. На практиці найчастіше застосовуються прямолінійний метод і метод зменшення залишку. Строки служби активів, як правило, зазвичай встановлюються за спеціальними галузевими податковими таблицями.

У Франції також використовується переважно прямолінійний метод, але ліквідаційна вартість при цьому не зазначається.

Комерційна амортизація за індивідуальними рахунками у Франції включається до результату по звичайних операціях, тоді як додаткові суми амортизації з метою оподаткування включаються до складу екстраординарних операцій. При консолідації, як правило, відображається тільки комерційна амортизація. Найбільш розповсюджений строк знецінення складає 20–30 років для будівель та споруд, 10 років – для основних виробничих засобів і для обладнання та 5 років – для транспортних засобів. З 1960 р. у Франції дозволяється використання методу прискореного списання вартості.

У Нідерландах та Іспанії норми амортизації не співпадають з нормами, передбаченими податковим законодавством.

У той же час в американській обліковій практиці застосовується багатоваріантність вибору методу визначення величини зносу, причому вибір такого методу і строк корисного функціонування активу, що амортизується, здійснює саме керівництво підприємства, тобто рішення приймається на підставі професійного судження бухгалтера про це питання.

Важливо підкреслити, що в системі США можуть переглядатися норми амортизації, але сама оцінка об’єкта перегляду не підлягає. Це пов’язано з тим, що, змінюючи оцінку, бухгалтер порушує принцип відповідності – співставлення раніше понесених витрат з отриманими в даному звітному періоді доходами, – що викривляє фінансовий результат і призводить до необґрунтованої зміни оподатковуваного прибутку.

У Данії амортизаційні ставки існують окремо для фінансового та податкового обліку. Зазвичай тут використовують прямолінійний метод (будівлі та споруди – 50–100 років; основні виробничі засоби – починаючи з 3 років). Проводити капіталізацію фінансових витрат на створення власних активів протягом періоду, коли вони стають придатними для використання, в Данії законом дозволяється, однак широко вона не застосовується.

В українському законодавстві до перелічених методів додається також метод прискореного зменшення залишкової вартості та кумулятивний метод, а методологічні засади цих процесів визначені в П(С)БО 7 “Основні засоби” [1].

Згідно з цим стандартом, необхідно послідовно застосовувати критерій визнання активу у балансі, згідно з яким актив визнається в балансі доти, поки очікується надходження економічних вигод від використання активу до підприємства у майбутньому. Отже, період корисного використання основних засобів повинен визначатися кожним підприємством, виходячи із особливостей та потреб його господарювання, а також морального та фізичного старіння того чи іншого об’єкта основних засобів. Цей термін корисного використання основних засобів може суттєво відрізнятися для одних і тих же їх видів у різних користувачів за різних умов та напрямів використання. Регулюючим показником нарахованого зносу може бути ліквідаційна вартість основних засобів, яка є величиною, обернено пропорційною до тривалості терміну корисного використання цього засобу. Ліквідаційна вартість основного засобу – це чиста сума, яку підприємство планує отримати після вирахування очікуваних витрат на вибуття в кінці терміну його корисної експлуатації.Як строк експлуатації, так і ліквідаційна вартість впливає на суму бухгалтерської амортизації. Її нараховують щомісяця, починаючи з місяця, наступного за місяцем введення об’єкта в експлуатацію, і закінчуючи місяцем, наступним після його зупинення.