Напрями модернізації системи оподаткування

– середня – 14–18 %;

– підвищена – 19–22 % [7].

Щодо податку на прибуток, то, на нашу думку, його ставку слід зробити регресивно ступеневою, а саме: чим більше прибуток підприємства, тим менше ставка податку. Наприклад:

– високий прибуток – 15 %;

– середній прибуток – 20 %;

– низький прибуток – 25 %.

Така система оподаткування прибутку підприємств буде стимулювати ріст обсягів і якості продукції.

Хоча О. Кириленко і О. Квасовський пропонують іншу градацію ставок податку на прибуток підприємства. Вони засвідчують, що упродовж останніх років в Україні середній річний прибуток, розрахований на один суб’єкт господарювання – юридичну особу, та окремо на одне мале підприємство, коливається в межах відповідно 76–102; 15–34 тис. грн. Усереднені показники становлять 84 та 24 тис. грн. на рік. Пропонуємо таку шкалу ставок податку на прибуток малого підприємства:

– для сум річного оподаткування прибутку до 25 тис. грн. – 15 %;

– для сум в інтервалі від 25 до 75 тис. грн. – 3 750 грн. плюс 25 % із суми, що перевищує 25 тис. грн.;

– для сум понад 75 тис. грн. – 16 250 грн. плюс 30 % із суми, що перевищує 75 тис. грн. [16].

На нашу думку, це дуже складно рахувати, а тим паче адмініструвати таку систему оподаткування.

А. Педько і С. Каламбет ратують за введення регресивного оподаткування, при якому ставки фіскальних вилучень із прибутку залежатимуть від показників ефективності господарювання [17–18].

Згідно із теорією трудової вартості в сфері торгово-посередницької діяльності не створюється доданої вартості. Тому там не можна застосовувати ПДВ. Доцільно його замінити податком з валового доходу від реалізації товарів (послуг), наприклад зі ставкою єдиного податку – 10 %.

Щодо ставки єдиного податку, то розрахунки, що провели Р. Арзуманова і О. Климакіна методом кореляційного регресивного аналізу, показали: для підприємців вигідний 10 % податок, а для бюджету є певні витрати. З метою збільшення прибутку бюджету, із збереженням стимулюючої ролі єдиного податку, його розмір доцільно обчислювати:

де Нопт. – оптимальний розмір єдиного податку;

х1 – вартість сировини, матеріалів;

х2 – вартість оснастки, енергоносіїв;

х3 – фонд основної заробітної плати [19].

Щодо освіти і науки, то досить справедливо зауважити, що ще вчора ці сфери вважалися невиробничими, а сьогодні виявляються найефективнішим нематеріальним виробництвом, де створюється найбільша нова (додана) вартість.Щодо податку з доходів фізичних осіб, то з бази його оподаткування необхідно вилучити заробітну плату працівників, тому що вона не належить за економічною суттю до категорії доходів, а є всього-на-всього платою за працю. Заробітна плата є необхідним, а не додатковим продуктом у доданій вартості і її призначення – поновлення фізичних і інтелектуальних затрат працівника, що пішли на виробничий процес. Скасування податку із заробітної плати фізичних осіб можна робити поступово, скажімо шляхом зниження ставки оподаткування щорічно на 2–3 %. Завдяки цьому збільшиться реальна заробітна плата працівників і їх купівельна спроможність. Крім того, відбудеться детінізація отримання заробітної плати у „конвертах”. Робітник побажає отримувати заробітну плату офіційно, тому що її розмір впливає на розрахунок пенсії. Таким чином, збільшаться фонди заробітної плати на підприємствах і розміри відрахувань з них.